В неділю 7-му після Пасхи, святих отців Першого Вселенського Собору, митрополит Кіровоградський і Новомиргородський Іоасаф з архіпастирським візитом відвідав Спасо-Преображенський храм с. Велика Виска.
Перед входом в храм митрополита Іоасафа хлібом-сіллю зустріли голова села, благодійники храму та прихожани, а діти недільної школи привітали Владику невеличкою інсценізацією.
У співслужінні духовенства Маловисківського району, Кафедрального собору та Свято-Єлисаветинського монастиря Владика звершив Божественну літургію. За богослужінням була піднесена особлива молитва за Церкву та мир і спокій в нашій країні.
Після закінчення Літургії митрополит Іоасаф привітав прихожан з неділею та днем пам’яті святих отців: «Сьогодні особливий день – ми вшановуємо пам'ять святих отців I Вселенського Собору. Тих самих отців, які протистояли жорстокій і страшній єресі – єресі аріанства. Це була спроба лжеіменного розуму зруйнувати богооткровенну істину. Арій вчив про те, що Господь Іісус Христос не є втіленим Сином Божим, що Він не Бог, що Він не єдиносущний Отцю. Одне тільки слово могло змінити весь хід духовної історії людства. Арій наполягав на тому, що Іісус Христос подібний по сутності Отцю, а отці Вселенського Собору говорили, що Він єдиної сутності з Богом-Отцем.
Не випадково саме сьогодні за Літургією читається уривок з 17-го розділу Євангелія від Іоанна. У цьому уривку містяться слова, які мають абсолютно особливий зміст: «Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного істинного Бога, і посланого Тобою Іісуса Христа» (Ін. 17:3). Немає життя вічного без знання Бога і посланого Ним Іісуса Христа, Сина Божого і Сина Людського.
Знання належить людському розуму, а розум, як і людська природа, обмежений. Тому саме по собі пізнання завжди ризиковано – воно дуже залежить від особистих якостей людини. Пізнання залежить від нашої культури, від нашого виховання, від нашої освіти, від нашого способу життя, від того, наскільки ми віддані традиції або наскільки ми з традицією не пов'язані. Освіта ніколи не має абсолютного значення, вона завжди відносна. Знання також відносне, бо обмежене в силу обмеженості людської природи.
Саме тому отці Вселенського Собору і сказали: «Угодно Святому Духові і нам». Не наші людські знання, не варіативність нашого сприйняття того, що є Бог і Ким був Іісус Христос, а благодать Божа долає всякі людські різнодумства і з багатьох створює одне – Церкву Божу, Його Тіло, Церкву, яку Він здобув Кров'ю Своєю. Саме тому Церква існує протягом 2000 років, незважаючи на те, що у кожної людини свій розум, свій досвід, свій погляд на життя. Незважаючи на цю Богом закладену різницю, яка є не що інше як результат нашої свободи, ми зберігаємо єдність у єдиному Тілі Христовому.
І не випадково, що людям, що належать до світської стихії, багато чого в житті Церкви здається незрозумілим, а то і неправильним: «Як же так? Чому Церква на стороні одних, а не інших? Чому вона не в наших рядах? Як сміють в Церкві давати цілувати хрест моїм недоброзичливцям? Як вони допускають до Святої Чаші тих, хто мені так ненависний, хто мій ворог, з ким я готовий боротися не тільки словом, але, якщо потрібно, і силою?»
Саме тому Церква – легка мішень для будь-яких нападок. Люди, що оцінюють внутрішнє життя Церкви з точки зору тієї самої стихії світу, в якій вони перебувають, не можуть зрозуміти головного: що наше різнодумство, яке існує за межами храму, силою благодаті Божої, у відповідь на первосвященицьку молитву Господа і Спасителя нашого напередодні Його хресних страждань, долається силою благодаті Божої.
І тому, живучи цією єдністю у Святому Дусі, тільки Церква і ніяка інша спільнота людей здатна передати світові свій внутрішній досвід єдності при наявності людського різнодумства. І дай Бог, щоб ніколи стихії світу цього не зруйнували нашої внутрішньої єдності, тому що це стало б зрадою Самого Спасителя, Який, обливаючись кривавим потом, просив, щоб ми були єдині, як і Він єдиний з Отцем Своїм Небесним.
Тому нам потрібно зберігати все це в своїй свідомості, в своєму серці, і берегти як зіницю ока ту єдність, яку заповідав нам Бог через Сина Свого напередодні Його хресних страждань».
На завершення Владика Іоасаф відмітив найактивніших прихожан Архієрейськими грамотами, а в пам'ять про спільне богослужіння вручив всім іконки Божої Матері.