8 листопада Православна Церква святкувала пам´ять видатного святого Християнської Церкви – великомученика Димитрія Солунського. Він є одним з небесних покровителів православних воїнів-захисників Вітчизни, а ще, по грецькій традиції, – мерів та губернаторів. Адже сам був мером великого міста та губернатором великої провінції. Тоді це називалося проконсул, або ж градоначальник.
Його подвиг віри за Христа відбувся в 306 році.
Прибувши до Салонік, молодий мер розгорнув у місті полум’яну проповідь Євангелія: кожен мешканець знав, що на центральній площі можна почути про Христа з вуст самого градоначальника. Люди йшли за Димитрієм, бо чули не лише слова, але й відчували його віру та бачили його життя, яке саме було більш красномовним за будь-яке слово. Дуже швидко в місті згуртувалась велика християнська спільнота. Довідавшись про це, імператор, не тямлячи себе від люті, попрямував із військом до Салонік. Димитрій, почувши про його наближення, роздав майно нужденним та молитвою підготував себе до смерті. Тим часом Максиміан, заарештувавши Димитрія, вирішив помститись християнській громаді: зібравши їх на стадіоні, він влаштував криваві гладіаторські бої, під час яких його улюбленець велетень Лій кидав мучеників на списи воїнів. Тоді один молодий християнин на ім’я Нестор (пам´ять якого звершується 9 листопада), підійшовши до в´язниці, попросив у Димитрія молитов та благословення на двобій із Лієм. І сталося диво – юнак переміг досвідченого вбивцю-велетня. Загибель улюбленця викликала гнів імператора – Несторові відсікли голову, а Димитрія, за наказом Максиміана, було кинуто на списи.
Але слава нового святого, зірка якого яскраво засяяла в сонмі християнських мучеників, тільки розпочиналась. Немає відомостей, чи встиг повоювати святий за життя, але після смерті він багато разів рятував Солунь ( нині Салонік) від смертельної небезпеки. З´являючись у військових обладунках, зі зброєю в руках, Димитрій примушував до втечі цілі армії, що оточували місто, і це ставалося тоді, коли порятунку чекати не було звідки. Слава про ці дива лунала далеко за межі його рідного міста. На Русі шанування святого розпочалося відразу після Володимирового Хрещення – вже князь Ізяслав Ярославич – у хрещенні Димитрій — в ХІ столітті збудував Димитрівський монастир, більш відомий сучасникам, як Михайлівський Золотоверхий. Святий великомученик Димитрій особливо шанувався і шанується на теренах нашої області. Декілька православних храмів названо на честь цього великого воїна.
В цей день у соборному Благовіщенському храмі звершувалася Божественна літургія, наприкінці котрої відбулося славлення перед іконою великомученика Димитрія Солунського. Ця благодатна ікона була написана і освячена на Святій Горі Афон (Греція) для храму і знаходиться в його нижній Свято-Різдва-Христовій церкві для молитовного поклоніння віруючими. Також був відправлений молебень з акафістом святому Димитрію. А згодом разом з цією святинею клірики і церковнослужителі на чолі з настоятелем Благовіщенського храму  побували на історичному місці біля пам´ятного Хреста у Фортеці Святої Єлисавети. Згадуючи почитання святого великомученика Димитрія у козацький та гетьманській Україні, там  був звершений молебень за наше місто, владу і православне воїнство. На Алеї Слави пролунала поминальна молитва за військових, котрі загинули у війні на сході України.
В цей святковий день священики поздоровили військослужбовців і їх командирів, співробітників поліції, побажали їм Божої допомоги в їх служінні Вітчизні та молитовного покрову Божої Матері і великомученика Димитрія Солунського. На завершення всі бажаючі приклалися до образу святого Димитрія і отримали благословення помазанням освяченим єлеєм і кропленням Святою водою.