Актуально
Кіровоградська єпархія УПЦ у Фейсбук
Випуск 21 від 27 березня 2020 року
Тема передачі: коронавірус та церковне життя під час карантину
У випусках докладно розглядаються теми і питання, що відносяться до розділу християнського богослов’я, в якому вивчаються і доводяться основні істини християнської віри. В класичній богословській системі цей розділ називається основне богослов’я або апологетика.
"СВЯЩЕННА МОВА МОЛИТВИ"
Цикл бесід під назвою «Священна мова молитви» ознайомить глядачів з появою та розвитком церковнослов’янської мови, а також допоможе краще зрозуміти Священне Писання та православне богослужіння. Програма стане корисною для всіх, хто бажає розкрити для себе усю глибину та красу церковнослов’янської мови як живої мови Божественної літургії і молитви усіх слов’ян, що сповідують Православ’я.
(Плейліст 49 уроків церковно-словꞌянської мови)
Фільм приурочений ювілею єпархії
"Кіровоградська єпархія УПЦ. 70 років"
Щонеділі, після пізньої Божественної літургії при Спасо-Преображенському Кафедральному соборі проводяться катехізаторські курси для дорослих. Заняття відбуваються з наступних дисциплін: вивчення Священного Писання Нового Завіту, історія релігій, аскетика, догматичне богослов’я.
Публікації
Чудесна історія одного воїна ЗСУ - прихожанина Кіровоградської єпархії УПЦ |
|
Ієрей Андрій Савельєв |
|
Прот. Євгеній НазаренкоІсторичні дані про день заснування фортеці в честь святої праведної Єлисавети |
|
Ієрей Андрій Савельєв |
|
Протд. Іоанн Ганчин
|
|
Протд. Роман Мельник |
|
Прот. Андрій Бобрик
|
|
Диякон Василій Лапко
|
|
Священик Віталій Ігнат’єв |
|
Протд. Роман Мельник Психонасилие - главная проблема деятельности деструктивных тоталитарных сект |
|
Ієромонах Зосима (Город) |
|
Ієромонах Зосима (Город) |
|
|
|
|
|
|
РОЗПОРЯДЖЕННЯ Високопреосвященішого архієпископа Іоасафа про молитви за воїнів, які виконують свій військовий обов'язок на Сході України та про духовну опіку їх родин |
ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ | |
Інформація
28.02.2016 | Ощутить жизнь как безостановочный дар |
В последнее время в настроении после посещения дома престарелых проходили в основном нотки уныния. Нас так мало, мы ничего не можем изменить. Проблемы у стариков нарастают снежным комом, а мы приходим как сторонние наблюдатели, а потом до следующего посещения пытаемся хоть какие-то из них решить. Мы пытаемся разорваться между ними, каждому уделить максимум внимания, и не преуспеваем в этом. Нас мало, мы так мало можем. Пытаясь взять на себя функции Бога, невозможно преуспеть. А мы пытались изменить объективную реальность. Я оценивала жизнь в приюте через призму своего восприятия, забывая о том, что я всего лишь малюсенький винтик, приятное дополнение к абсолютно чужой, выстраданной и полноценной, неповторимой жизни. Я пыталась встать на место каждого из находящихся там, а нужно было всего лишь быть на своем месте, быть рядом. …В этот раз мы пошли в гости вечером. И нас встретили тишина и покой. Суета дня прошла. В каждой комнате работает телевизор. Соседи по комнатам не выглядят случайными попутчиками, но больше друзьями, живущими в одном общежитии. Они все знают друг о друге, друг за друга отвечают на вопросы. Видимо было уже много говорено и переговорено. Они умеют слушать и не жалеют своего времени для другого. У них нет суетливой нервозности, как у многих из нас. Они не спешат жить. Они живут! Конечно, это касается не всех. Есть комната с очень тяжелыми насельниками. Которые не встают, плохо понимают. Не идут на контакт. Но есть и комната, где живет семейная пара!! Люди нашли друг друга в доме престарелых! У каждого своя история. Он одинокий. У нее дочь за границей. Сын ездит часто в командировки. Заходя в эту комнату нет ощущения, что тут живет брошенная на произвол судьбы женщина. Наоборот понимаешь что тут живет мама, о которой дети помнят и по—своему проявили заботу. Стены завешаны огромными фотографиями, с которых на нас смотрит симпатичная девчушка – внучка. Фотографии прибавляются, это не разовая акция, что мол отцепись, прислали карточку и забудь об этом. Телевизор, мобильный, мелочи для удобной жизни - ну что еще нужно в таком возрасте? Оказывается, нужна любовь! Мы перестали ощущать жизнь как безостановочны дар, как сказал прот. Александр Шмеман. Это я прочитала в последней статье православного психолога Анны Лелик. А еще меня потрясла такая простая и ясная мысль, которой автор завершила свою статью: отдавая, проявляя заботу, мы становимся всё более собой и обретаем целостность. Батюшка прочитал несколько вечерних молитв в каждой комнате. Мы раздали угощение и поговорили. Это все, что мы можем сейчас сделать для наших друзей. |
|
© 2013 Усі права застережено