11 лютого в Олександро-Невському приділі храму вмч. Димитрія Солунського смт. Завалля звершилась заупокійна Божественна літургія, після чого відбулося відспівування спочилого у Господі настоятеля цього храму митрофорного протоієрея Василія Бодак. Протоієрей Василій був настоятелем Свято-Димитріївської парафії у смт. Заваллі з 1993 р. За цей час зі старого приміщення колишнього магазину, яке слугувало віруючим як домовий храм, було облаштовано церкву в ім’я вмч. Димитрія Солунського. Потім з 2003 року стараннями о. Василія розпочалося будівництво нового великого храму (в центрі міста), цокольний приділ якого було освячено в честь святого благовірного князя Олександра Невського. На сучасному етапі робіт будівлю майбутнього храму зведено до підкупольників. З 2012 року прот. Василій став кліриком цього ж храму, куди настоятелем було призначено його сина священика Михаїла Бодак, проте отець Василій і далі залишався будівничим як храму, так і внутрішнього духовного життя парафії.
Після важкої хвороби 10 лютого о 5 годині ранку перестало битися його серце. Протягом доби не припинявся потік віруючих, які поспішали в храм для того, аби, прощаючись, останній раз просити його благословення. Літургію у день погребіння очолив благочинний Гайворонського округу протоієрей Олександр Миронов. Йому співслужили священики району та гості із Миколаївської та Балтської єпархій. Проповідь про життєвий подвиг служіння о. Василія виголосив прот. Олександр Бадіон.
Після Богослужіння чин відспівування очолив прот. Олександр Миронов, зачитавши на початку Слово співчуття архієпископа Кіровоградського і Новомиргородського Іоасафа: «Во імя Отця і Сина і Святого Духа!
Всечесні отці, дорогі брати і сестри! Сьогодні православних віруючих смт. Завалля спіткала скорбота, бо ми проводжаємо у вічність новопреставленого протоієрея Василія, який багато потрудився на ниві церковного служіння.
Кожний священик, як справжній Божий слуга, повинен жити для того, щоб за прикладом Христа благовістити вірним слово Христової Істини. Він покликаний бути світлом для світу, сіллю землі, і градом, який не може сховатися, стоячи на вершині гори (Мф. 5, 11). Він покликаний бути тим добрим пастирем, який душу свою покладає за овець своїх. Всі ці високі євангельські ідеали намагався втілити в собі і нині спочилий у Бозі отець Василій.
Згас світильник, який понад двадцять років освітлював православному народові шлях сходження до Бога в горнє Царство. Зімкнулися уста, які ніколи не втомлялися сповіщати людям слово Боже. Закрилися очі, які уважно і проникливо спостерігали за подіями і життям ввіреної йому пастви. Він не взирав на особистості і від повноти любові, від щирого серця завжди допомагав тим нужденним, яких Господь приводив до нього, можливо як до останнього притулку. Багато хто завдяки йому знайшов дорогу до храму. Скільком людям за роки свого служіння він проповідував Слово Боже. Скількох привів до Бога та Церкви через таїнство Хрещення, благословив на подружнє життя в таїнстві Шлюбу, з молитвою провів у вічність! Скільком він допоміг зміцнитися в християнському благочесті! Скільком послужив добрим словом, прикладом, участю, нікого не залишаючи без уваги – про все це краще всяких слів свідчить те, що сьогодні всі ви, брати і сестри, з вдячної любові, прийшли помолитися за нього і провести в останню путь.
Яким ми знали його? Він був трудівник – він жертвував своїм часом, силами, собою заради інших – якість настільки рідкісна в наш час. Він був щирим виконавцем заповідей Божих, не за буквою, а за духом. Його чиста душа прагнула до молитви. Наполегливу, самовіддану працю поєднував він з духовним життям і неодмінною участю в Богослужінні. Своїм життям він доводив, що і в наш непростий час можливе здійснення християнських ідеалів.
Всього себе отець Василій присвятив Богу і ввіреної йому пастві. І безсумнівно те, що своїм життям він показав риси доброго пастиря.
Упевнений, що його світлий образ буде довго жити в наших серцях, що ми будемо пам’ятати священика, який стільки років ділив з нами радість і горе. Ми повинні пам’ятати його добрі справи, його чуйне серце, і це буде достойним даром його світлій пам’яті. А найпаче ми повинні зберігати вірність нашій Святій Церкві і берегти православну віру, проповідь якої була головною метою всього життя і служіння улюбленого нашого духовного наставника протоієрея Василія.
Будемо в своїх молитвах завжди взивати до Господа, щоб він упокоїв в оселях праведних Свого вірного раба новопреставленого протоієрея Василія, простив йому всі гріхи вільні і невільні, і долучив до сонму обраних Своїх.
«Со святыми упокой, Христе, душу раба Твоего новопреставленного протоиерея Василия, идеже несть болезнь, ни печаль, ни воздыхание, но жизнь бесконечная».
Амінь».
Численний люд (понад 1000 чоловік) останній раз хресною ходою пройшли навколо храму з тілом улюбленого батюшки. Виконуючи його останню волю, отця Василія поховали на території храму біля вівтаря. За більше аніж 20 років служіння на своїй парафії отець Василій згуртував велику православну родину, яка є свідченням його вірного у Бозі життя. Митрополит Антоній Сурозький говорить: «Для того, аби увійти у межу вічності, потрібно мати свідка життя…».
Вічна пам’ять протоієрею Василію!