2 листопада, у Неділю 21-шу по П'ятидесятниці, архієпископ Кіровоградський і Новомиргородський Іоасаф здійснив архіпастирський візит у Голованівське благочиння. В Хрестовоздвиженському храмі с. Перегонівка Владика Іоасаф звершив Божественну літургію в співслужінні Секретаря єпархії, Благочинного Голованівського району, духовенства Кіровоградського Кафедрального собору та благочинницького округу.
Це архієрейське богослужіння стало особливим по своїй значущості для прихожан храму й жителів села Перегонівка в цілому. Адже Владика, разом зі священиками, приїхав, щоб духовно підтримати та вберегти свою православну паству від посягань зі сторони розкольників. Бо незадовго до архіпастирського візиту групка заїжджих осіб під ймовірним керівництвом працівника районної адміністрації Козака В.В. підбурювали жителів села проти православної общини, отримуючи оманним шляхом проти неї підписи (а пояснювалось, що збираються підписи нібито на підтримку ремонту дороги, покращення благоустрою села, тощо). А сам пан Козак навіть змушував місцевого священика змінити підпорядкованість приходу Православній Церкві, зрадити своїй прабатьківській вірі та перейти разом з релігійною громадою у філаретівський розкол, таким чином грубо порушуючи законодавство.
Отож за богослужінням Владика підніс сугубі молитви, щоб Господь уберіг своє стадо від розкольницьких посягань та зберіг їх в єдності Святій Православній Церкві. Особливого духовного піднесення та добрих надій додало те, що на прихід були привезені чудотворна ікона Божої Матері «Всецариця», написана на святій горі Афон, та ковчег з мощами святих угодників Божих зі Свято-Єлисаветинського монастиря м. Кіровограда, перед якими парафіяни мали змогу помолитися.
Після євангельського читання архієпископ Іоасаф звернувся до прихожан з повчальним словом на тему євангельської притчі про багача та Лазаря. Владика відмітив наступне: «У чому гріх багатого, в чому правда бідняка? З сьогоднішньої притчі, на перший погляд може здатися, що суд Божий визначив гірку долю багатому тільки тому, що він був багатий і веселився все життя на землі; і що тільки в розраду за скорботу на землі дав бідному Лазарю радість і спокій у лоні Авраамовому.
Але це не так просто; не був винен багатій, що він багатий, і не заслуга Лазаря в тому, що він бідний. В Євангелії чимало заможних людей – в історії Церкви ще більше, – які з надлишку свого були радістю і благословенням для інших, тому що вони були милосердні, чутливі, добросердечні. І багато-багато ми знаємо людей, які в своїй бідності робляться гіркими, жорстокими, немилосердними навіть до тих, хто, подібно їм, знаходиться в потребі; не в цьому справа. Не врятує нас бідність, і не погубить нас багатство як такі.
Але якщо подивитися на ці образи багатого і бідного, які Христос нам представляє в таких небагатьох словах, ми бачимо людину, яка була багата, у якої було все, і з надлишком було, і життя його проходило в бенкетах і веселощах, а біля дверей його лежав жебрак. І ось в цих бенкетах, у цих веселощах ніколи, мабуть, його серце не пом'якшувалось. Він користувався всім, що дало йому життя, але не пошкодував тих, які були позбавлені цього. Він прожив, не згадавши про те, для чого він живе, ні про те, як інші живуть, а біля дверей його голодувала засмучена людина.
А Лазар не тим був духовно багатий, що хворів, а тим, що лежав він, і все життя його було криком про допомогу, про жалість, про милість. І тоді як багатство застилало у свідомості господаря саме питання про те, для чого він живе, як він буде вмирати і що буде потім, жебрак все життя прожив перед обличчям цього питання: Навіщо? Заради чого? Заради чого ця скорбота, для чого ці страждання? І що ще буде попереду?..
Один пройшов повз життя, а інший заглибився у його суть. Один помер непомітно, і Ангели Божі забрали його душу у місце спочинку; інший помер, і його урочисто поховали, поклавши в труну, а душа його, будучи порожньою, вже не здатною сміятися, не маючи, чим живитися, тому що живилась тільки від землі, зійшла в те місце, де така ж порожнеча... Не тільки за те, що багач веселився, і не тільки за те, що він був багатий, але за те, що при всьому цьому він допустив цей жах жебрака біля своїх дверей, зійшов він у місце страждань, місце, де перед судом Божественної любові людина відходить у темряву.
Мало серед нас багатих і бідних в такій мірі, в якій був бідний Лазар і багатий власник будинку, біля порогу якого Лазар голодував все життя; але ми всі багаті і бідні одночасно, і від нас залежить, якими ми станемо перед Божим обличчям.
Забезпеченість, спокій, тиша, які порушуються тільки дрібними бурями, чи закриють очі на те, що біля наших дверей Лазар вмирає з голоду – помирає фізично і вмирає від голоду за співчуттям та милістю?
Чи закриє наше благополуччя нам очі на те, що життя має глибину і сенс, і мету, і що ми спрямовані до зустрічі з Богом, і ця зустріч буде останнім і воістину страшним судом, якщо у нашому серці не знайдеться чистої любові, справжньої?..
Лазар знайшов себе; його всередину себе загнали голод і холод, самотність і потреба, і в цій глибині він встав перед Богом. Невже нам треба так достраждатися до Бога, як Лазар? Невже потрібно, щоб на нас найшла гранична скорбота, для того щоб ввійти в себе і стати перед обличчям людської великої, значної долі?..
Вдивимося в ці два образи. Ми нікуди не підемо від цього суду, тому що ми дуже багато знаємо, знаємо про волю Божу, про любов Божу, перед нами розкривається Євангеліє, як шлях або як суд. Хто ми – Лазар чи багач? І якщо ми відчуваємо в собі багатія, вже тліючого з пристрастями своїми, – отямимося тепер, поки ще живі, поки є ще якась сила в душі, якась сила у тілі – отямимося тепер і житимемо!..»
На завершення Літургії, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, архієпископ Іоасаф удостоїв церковних нагород людей, які стояли у витоків храму та найбільше долучилися до його будівництва. Так, отримали відзнаки настоятель храму протоієрей Святослав Левандовський, при якому було розпочато та завершено будівництво, а також колишній директор Перегонівського сахарного заводу Ігнатенко В.В., який, наряду з прихожанами, взяв на себе левову частку витрат в зведенні храму. В своєму подячному слові Володимир Володимирович зазначив: «Шановний Владико! Я щиро вдячний Вам за високу церковну нагороду і особливо хочу звернутися до своїх односельців: закликаю всіх вас, мої дорогі, свято берегти нашу Православну віру та неодмінно належати до нашої Православної Церкви. Бо це та Церква, яку заснував Сам Господь, і та віра, яку прийняли наші прабатьки від князя Володимира, і берегли протягом століть ціною свого життя». Отець настоятель по-синовньому подякував Владику Іоасафа за відзнаку та від імені всіх парафіян попросив архіпастирських молитов за весь свій прихід.
В пам'ять про архіпастирський візит та святкове богослужіння кожен прихожанин отримав іконку святого блаженного Даниїла Єлисаветградського.
Традиційно, в цей день Високопреосвященніший архієпископ Іоасаф відвідав також храм на честь святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова в с. Крутенькому. Прихожани мали унікальну можливість поспілкуватися зі свої архіпастирем та вклонитися прибулим святиням – іконі Божої Матері «Всецариця» та мощам святих угодників Божих.