Важливість посту для християнина

Тривають дні Святої Чотиридесятниці – період, котрий готує віруючих до днів Страстної седмиці, що вводить у радість Світлого Христового Воскресіння.
Сьогодні піст не є суто християнською практикою. Пости існували з глибокої древності і до цих пір існують в інших релігіях. Тепер люди обмежують себе у їжі з найрізноманітніших причин, включаючи навіть політичні. Однак, християнський піст має свої біблійні передумови і його значення розкривається перш за все через внутрішній зв’язок двох біблійних оповідань, що містяться на початку Старого та Нового Завітів.
Суть першого полягає в тому, що Адам став першим «порушником посту» – він з’їв заборонений плід. Друге важливе тим, що Христос, будучи Новим Адамом, розпочинає Своє суспільне служіння із посту в пустелі. Згідно Євангелія від Матфея, Господь «…постившись 40 днів і 40 ночей, наостанку зголоднів» (Мф. 4:2). Адам, будучи спокушений дияволом, спокуси не витримав. Христос навпаки – спокусу відкидає. Наслідком падіння Адама було вигнання із раю і смерть. Плоди перемоги Спасителя – знищення смерті і наше повернення в рай. Таким чином, піст – це не просто традиція або звичай. Піст дуже глибоко пов’язаний із таємницею життя і смерті, спасіння і погибелі, так як історія гріхопадіння прародителів – це історія, пов’язана з їжею.
Безсумнівно, їжа дарована людині як засіб для підтримки у ній життя. Але в той же час це життя повинно було проходити під знаком найтіснішого єднання з Богом. Один із вчителів Церкви говорить, що їжа – це та ж сама Божественна любов, котра просто стала їстівною. Забезпечуючи життєдіяльність людини, їжа тим самим сприяла її духовному вдосконаленню і обоженню. За вченням святих отців, трагедія Адама полягала в тому, що він став розглядати їжу в її відриві від Творця. Вкушаючи заборонений плід, він у той же час мріє стати незалежним від Нього. Адам підмінив свою віру в Бога вірою у саму їжу, в те, що вона сама по собі може зробити його богом. Відкинувши життя, запропоноване Творцем, Адам вибрав життя, запропоноване дияволом: їсти, щоб жити і жити, щоб їсти. «Хлібом єдиним» – під таким знаком розпочалося життя людини після гріхопадіння. Місця для Бога таке життя вже не залишало.
Однак Господь Іісус Христос, за словами ап. Павла, став Новим Адамом: «Як в Адамі всі помирають, так у Христі всі оживуть» (1 Кор. 15:22). Тому, «…як злочином одного всім людям осудження, так правдою Одного всім людям виправдання до життя» (Рим. 5:18). Син Божий приймає людську плоть, щоб знову повернути людину до життя з Богом і поєднати її з Творцем. Тому цілком природно, що Своє земне служіння Спаситель розпочинає із 40-денного посту в іудейській пустелі.
В середовищі іудеїв, поститись – означало не просто стримуватись від певного роду їжі, як прийнято у нас сьогодні. Піст у Старому Завіті – це всеціле обмеження себе у їжі, питті та шлюбних стосунках. Як правило, такі пости були одноденними, тривали вони від світанку до заходу сонця двічі на тиждень – по вівторкам і четвергам. Саме таким постом підносив себе гордий фарисей у відомій євангельській притчі (Лк. 18:10-14). В особливих випадках піст в іудеїв міг тривати до трьох днів. Так постилась іудейка Есфір перед доленосним для себе рішенням щодо спасіння іудейського народу (Есф. 4:16). Такий же трьохденний піст наклав на себе ап. Павел після того, як пережив епохальну для себе зустріч із Христом по дорозі в Дамаск (Діян. 9:8-9). У Біблії є також згадки про семиденні та трьохтижневі пости. А ось сорокаденний піст вважався особливим подвигом. Його накладали на себе лише одиниці із єврейського народу, і лише ті, хто вступав в особливі таємничі стосунки з Богом. Так постився Мойсей на горі Сінай, коли готувався прийняти від Господа скрижалі з десятьма заповідями, та пророк Ілля перед зустріччю з Богом на горі Хорив (3 Цар. 19:8). Так само постився і Господь Іісус Христос перед тим, як звершити діло спасіння роду людського. Як свідчить євангеліст Матфей, Спаситель «…постившись сорок днів і сорок ночей, наостанку зголоднів» (Мф. 4:2). Голод – це такий стан, коли людина повністю залежить від їжі. Це означає, що за її посередництвом дияволу найпростіше приступити до людини. Двічі він це робив. Перший раз у раю, коли спокушав Адама, а вдруге – в пустелі, коли приступив до Христа. І в раю, і в пустелі сатана спокушає одними і тими ж словами: їж, бо твоє життя і твоє щастя залежить від їжі. Адам повірив і став їсти. Він поставив себе у залежність від «хліба єдиного». Спаситель навпаки – відкинув цю спокусу і сказав, що «…не хлібом єдиним житиме людина, а всяким словом, що виходить з уст Божих» (Мф. 4:4).
Таким чином, Господь Своїм пісним подвигом покладає початок відновленню правильних стосунків між Творцем і людиною, порушених Адамом. Це такі стосунки, коли «хліб наш насущний» вже не віддаляє нас від Бога, а навпаки – укріпляє. Як наслідок, дещо із того, що ми вкушаємо, вже стало «їжею безсмертя» – Тілом і Кров’ю Господа Іісуса Христа. Якщо дияволу в свій час вдалося переконати людину в тому, що її справжнє життя залежить від їжі, то піст викриває цей обман. Адже перша перемога Спасителя над дияволом звершена тоді, коли Він постився. Пізніше Господь скаже, що перемогти диявола можна «лише молитвою і постом» (Мф. 17:21).
Тому піст для християн – це справжня дієва боротьба проти того, кого Спаситель назвав «князем світу цього» (Ін. 14:30). Якщо людина, за прикладом Христа, обмежує себе у їжі і за посередництвом молитви перетворює своє самообмеження у джерело духовної влади і перемоги, тоді вона стає по-справжньому Христовою, і тоді від того великого обману, навіяного дияволом ще в раю, дійсно нічого не залишається.
 

Керівник Місіонерського відділу
Кіровоградської єпархії
ієром. Зосима (Город)