Розкол в розколі - це одинокий випадок чи всім відома неминучість?

«Ваш отець диявол; і ви хочете виконувати

Похоті отця вашого. Він був людиновбивця

Споконвіку і не встояв в істині, бо нема в

ньому істини. Коли говорить він неправду,

говорить своє, бо він лжець і батько неправди.»

(Ін.8:44)

Явище церковного розколу в сучасному житті Вселенської Православної Церкви стало не тільки нерідкістю, а навіть деякою запрограмованою закономірністю, яка бере свої початки в гордовитих амбіціях, так званих, земних князьків. Тому для кожного православного християнина, на якого з усіх можливих інформаційних джерел застосовується неймовірне психонасильство та маніпуляційне подання спотвореної істини, доводиться все частіше роздумувати над відповіддю до простого запитання: «Як боротися з церковним розколом, адепти якого утримують в своїх руках майже весь інформаційний простір в твоїй державі?» Насамперед, відповідаючи на це питання, потрібно запобігти відвертій подачі неправдивої інформації про канонічну Православну Церкву та поставити термін «церковного розколу» в ті рамки, які були обґрунтовані Святими Отцями та Вчителями Церкви.

Для Вселенського Православ’я породжена церковним розколом структура ні в якому разі не є Церквою, адже зі слів самого Спасителя істина церковна громада об’єднана Христом і спасає свою паству благодаттю, яка посилається через її Главу та Засновника – Господа нашого Іісуса Христа. В розкольницьких угрупуваннях главою являється людина, яка ініціювала розділ канонічної Церкви та створила свою власну структуру, яка в свою чергу, має ціль не спасти людей, а лише збільшити число своїх адептів. Ці всі ознаки вказують на те, що розкол це не тільки не церква, але це та структура, яка активно бореться проти святих церковних канонів. Святий Філарет Московський в своїй праці «Записка про наслідки переслідування сект і поблажливості до них» писав: «Православ'я і розкол так протилежні одна одній, що заступництво і захист Православ'я природно повинні обмежувати розкол; поблажливість же до розколу закономірно повинно собою обмежувати Православну Церкву». В той момент, коли Православна Церква іменується Єдиною, Святою, Соборною та Апостольською, то розкол не має нічого спільного з цими поняттями.

Єдинство Православної Церкви означає те, що Вона є одне духовне тіло та має одного Главу – Христа, і живиться не від подаянь та покровительства земної влади, а лише одним Духом Божим. «Одне тіло і один дух, як ви і покликані до однієї надії покликання вашого; один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх, Котрий над усіма, і через усіх, і в усіх нас.»(Єф. 4:4-6). Саме тому для істинної Церкви: «..ніхто не може покласти іншої основи, крім покладеної, яка є Іісус Христос.»(1Кор.3:11). Через те, що засновники розкольницьких організацій сповідують свої власні амбіції і керують своїми псевдоцерквами особисто, покладаючись на власні гордовиті бажання збагатитися та прославитися, їхні структури позбавляються будь якого натяку на Святість Церкви, адже Невістка Господня істинна Церква освячується своїм Нареченим та Главою Спасителем через Його страждання, вчення, молитву та Таїнства. «…Христос полюбив Церкву і віддав Себе за Неї, щоб освятити її, очистивши водяною купіллю посередництвом слова; щоб поставити її перед Собою славною Церквою, яка не має плями, чи пороку, чи чогось подібного, але щоб була вона свята і непорочна»(Єф.5:25-27). А щодо одних із основних ознак справжньої Христової Церкви таких як Соборність та Апостольське преємство, то ці поняття ні в якому разі не стосуються розкольницьких організацій тому, що їхні прихильники добровільно відмовилися сповідувати ті канони, які вказують на Кафоличність та Вселенскість і не обмежують Церкву ні місцем, ні часом, ні народом. Саме тому розкол ніколи не базується на засадах об’днання народів проповідуючи згуртуватись біля Христа, але навпаки створюючи розкол на релігійній площині розколовчителі ґрунтують його на розколі суспільства з середини по етнічним та політичним поглядам. Про таких писав Апостол Павло наступне: «Бо є багато і непокірних, марнословів і обманщиків…яким треба затуляти уста: вони розбещують цілі доми, навчаючи, чого не слід, заради ганебної користі»(Тит. 1:10-11). Соборність розкольницьких структур, це лише одноосібне управління засновником розколу, який гуртує навколо себе своїх палких прибічників, тому, зазвичай, після смерті фундатора його структура розпадається на ще менші розкольницькі угрупування, або ж зовсім зникає. Підсумовуючи ці слова можна сказати, що джерелом будь-якого розколу є амбіційність та гордовитість їхніх засновників, що підтверджують слова шанованого святого Феофана Вишенського: «Розкол тримається крайнім невіглаством».

Не дивно що структура, яка немає нічого спільного з єдністю, побудована розколом на сльозах та крові мільйонів віруючих, буде плодити подальші розколи, які утворюватимуться в ній. Адже вона назавжди втратила можливість об’єднувати і гордовиті амбіції засновників та адептів цієї структури будуть початком її кінця. Тому кожен православний християнин повинен зрозуміти одне основне правило: Христову Церкву без Христа не створиш, а якщо і створите, то Вона вже буде не Христова!

Ієрей Андрій Савельєв

клірик храму на честь

Різдва Христового м. Олександрія,

бакалавр богослов’я