Чи можливо оправдати гріх церковного розколу?

Чи можливо оправдати гріх церковного розколу?
(За вченням Свт. Феоліпта Філадельфійського)

"Чинити розділення в Церкві є не меншим зло як впадати в єресі... гріх розколу не змивається навіть мученицькою кров'ю"-  казав святитель Іоанн Златоуст. Тема церковних розколів сьогодні, на жаль, як ніколи актуальна у сучасному житті Православної Церкви. Незважаючи на те, що і Апостоли, і Апостольські мужі, і  Святі Отці і вчителі Церкви чітко говорять про неприпустимість розколів і їх згубність, адже їх прихильники відриваються таким чином від Церкви Христової, позбавляючи себе благодаті Святого Духа, що подається у Таїнствах, і діє в самому житті Церкви - "Тіла Христового" (Кол. 1:13). Сьогодні, як і в минулі часи, знаходяться ті, хто через ті чи інші причини відокремлюється від Канонічної Православної Церкви. Цими причинами є різні чинники, але усі вони так чи інакше мають одне підґрунтя - гординю, яка, щоправда, виражає себе через суб'єктивне бачення нібито "правильного" шляху життя і розвитку Церкви.

Проблема розколів не є новою в історії Православної Церкви, і для вилікування таких явищ найкращим способом є саме звертання до вічного передання Церкви, до вже напрацьованої практики, яка полягає в тому, що для подолання болючого розділення існує лише один шлях - повернення через покаяння до спасительного лона Православної Церкви тих її чад, які від неї відпали.

Одним із відомих Вчителів Церкви і подвижників благочестя, які особливо потрудилися на ниві подолання розколів, є святитель Феоліпт, митрополит  Філадельфійський (приб.1252-приб.1325). В роки свого архіпастирського служіння на Філадельфійській кафедрі у Малій Азії святитель багато зусиль доклав  для полеміки з "Арсенітським розколом", який упродовж майже 50 років  турбував Канонічну Православну Церкву.

В першу чергу, святитель заповідає вірним остерігатися зваблення "зміїними порадами дурних людей", які є відступниками від Церкви і "вовками в овечій шкурі". [1] Таке ставлення він пояснює тим, що розколовчителі, відриваючи вірних від Церкви, позбавляють їх благодаті Божої, оскільки навчаючи своїх послідовників не відвідувати богослужінь у православних храмах та не слухати законних пастирів, вони позбавляють їх можливості причащатися святих Христових Таїн, а діти, що народжуються в розкольників, залишаються нехрещеними. Згідно слів святителя Феоліпта, розкольники вносили розбрат у родини, оскільки радили своїм послідовникам не мати спільної трапези з іншими. [2]   

Святитель Феоліпт наголошує, що перебування в розколі є повним відчуженням від Церкви Христової, позбавленням благодаті Божої і що приводить до неможливості спасіння. "Залишається вказати і ту пагубу, яку наволікають на себе ті, що розділяють і розчленують Церкву. Той, хто не відвідує Церкву позбавляє себе священної і словесної трапези, за якою не земні принесення... Але чудеса святих мучеників, вчення священних мужів і торжества святих отців. Ті, хто перебуває у Церкві і з радістю слухає її вводяться до життя вічного, а ті хто віддаляються від Церкви, відкидають спілкування з вірними її чадами і уникають братів як ворогів, виганяються з Царства Небесного", - так писав святитель, додаючи, що - "той хто залишає церковні зібрання і утримується від Священних Таїнств, що у ній звершуються стає непокірним Христу, відкидає Його. Через це він плачевно відділяється від Господа, хоча і сповідує Його, називає себе християнином і ніби бореться за істину Христову". [5 c. 146-147].

Святитель також свідчить, що розкольницькі священики і єпископи не мають істинних сану і благодаті, а самі розкольники не називаються в нього навіть християнами: "Твердо знайте, що ті, хто в час Православ'я спонукає християн не ходити до храмів, радить віддалятися від Причастя Божественних Таїн та інших священнодій, відкидають священство – такі люди уражені стрілою славолюбства та користолюбства, вони не є ні християнами, ні монахами, але шарлатанами і злочинцями"[5 с.150].

Також святитель Філадельфії нарікає, що розкольники не приймають Тіла і Крові від законних пастирів Церкви Христової [6c. 155].На думку Феоліпта Філадельфійського, той хто не знаходиться в спілкуванні з православними пастирями, і не визнає їх Євхаристії, відділяється від Христа, судить і звинувачує Його, вдаряє Господа, завдає Йому рани, насміхається над Ним і висміює Його [5 с.153]. Також він стверджує, що той, хто не визнає законною Євхаристії зневажає Тіло і Кров Христа, відноситься до Господа як до простої людини, засвоює хульні думки, характер і мову нерозумного розбійника, пронизує ребра Спасителя, підносить Господу жовч і оцет, а також є більш підступним, ніж іудеї. Природно, що в їхньому товаристві немає Св. Духа, адже іудеї відкинувши Христа, втратили дари, апостоли ж отримали благодать Святого Духа, яка перебуває в Церкві [6c. 154].

Одним з доводів арсенітів на їх виправдання було питання недостойних священнослужителів, і святитель Феоліпт не міг оминути і цього питання, яке однозначно хвилювало і його паству. Отож, він писав, що негідна поведінка єпископа чи священика не впливають на благодатність Таїнств, які вони звершують. Кожна людина буде судима за свої лихі і добрі вчинки та відповідатиме за свої гріхи, і ця участь не омине і недостойних священнослужителів. Але це не умаляє значення того, що отримане ним рукопокладання є правильним, і звершувальні ним Таїнства є дійсними, адже, він їх здійснює не своєю силою, а Божою. "Про недостойного священика думай так: Бог заради достоїнств священного сану діє через нього. За легковажність його життя Він судить його в той день, коли кожному належить дати відповідь, адже суд належить Богу... Тому, хто дав йому Благодать священства? Ти чи Бог? Якщо священство є твій дар, то ти добре робиш, що судиш священика, якщо ж дарує Бог, то лише Він і дасть оцінку в кінці життя його. Отож, що ж ти судиш чужого раба?", - писав святитель.[5 с.155-156].

Торкаючись духовної причини розколу, то святитель Феоліпт наголошує, що головною причиною цього явища є гординя.

Дуже цікаво що святитель Феоліпт переконаний, що ухилення православних від спілкування з єретиками важливо не тільки для самих православних, але має і місіонерське значення, так як саме через поміщення в подібний «карантин» розкольники отримають найвідчутніший привід усвідомити своє жалюгідне становище і покаятися: "Тому прошу вас : уникайте таких, бо, коли вони побачать, що ми віддаляємося і відвертаємося від них, тоді, одного разу усвідомивши те, що відбувається, прийдуть в покаяння і до нашої Матері-Церкви звернуться".

Але у його словах  відносно розкольників лише любов, і усі різкі на перший погляд епітети стосовно розкольників мають лише одну мету - навернути їх до істини та дати їм можливість, повернувшись до лона Церкви, спасти у ній свої безсмертні душі.

Отож, це і є, згідно святителя Феоліпта, єдиним можливим шляхом подолання розколів – повернення відпалих через покаяння, а Церква, як любляча мати, радо прийме своїх дітей. Про це він і говорить у своєму слові повчання до арсенітів: "Возвеличимо Господа єдиними устами. Те, чого не вистачає через твою відсутність, нехай буде віддано твоєю присутністю. Твоєю вірністю нехай буде вилікуваний розбрат, що ти спричинив. Тих, кого ти засмутив своїм відпадінням, того потіш своїм поверненням. Не дай сповнитися на тобі словам пророка: "Що гине нехай гине". Будучи твоїми братами, ми оплакуємо твоє відпадіння від Церкви. Ми бажаємо того повернення перше ніж смертельна гангрена пошириться у тобі. Вибір між життям і смертю даний тобі. Не залишайся, сину, в незгоді зі своєю Матір'ю, сварячи її і крадучи її чад через губительні слова, щоби у наклепі на святиню і в розриванні церковної єдності не застав би тебе останній день"[5 с. 151].  

Отож, ці, воістину золоті слова є актуальними і нині. В питаннях розколу та його подолання православна позиція повинна залишатися, власне, православною - йти в руслі православної еклізіолоігї і каноніки. Ні священномученик Кипріан Карфагенський у ІІІ ст., ні святитель Феоліпт Філадельфійський у столітті  XIV-му не думали про "компроміси", і не вважали, що словами правдивого викриття трагізму становища розкольників вони "образять чиїсь почуття". На прикладі полеміки святителя Феоліпта із арсенітами, ми можемо побачити відому істину, що "гірка правда краще за солодку брехню".

Це стосується і теперішньої ситуації в нашому Православ'ї - який би великий тиск не створювала так звана "громадська думка", щоб викривити канонічну позицію нашої Української Православної Церкви, ми повинні бути твердими у відстоюванні того, що вилікування і подолання розколу можливе лише за умови покаяння і повернення до лона Церкви тих, хто від неї відпав.  Отож, бажання компромісу з метою "усім сподобатися" буде не лише зрадою церковної традиції, але і "любов'ю без взаємності", як відносно щирих етнофілетистів, так і відносно тих, для кого перебування у розколі - запорука успішної кар'єри, задоволення власних амбіцій та матеріальної вигоди.  

 Ієрей Андрій Савельєв

клірик храму на честь

Різдва Христового м. Олександрія,

бакалавр богослов’я