Актуально


Кіровоградська єпархія УПЦ у Фейсбук


Цикл практикумів, присвячених православній молитовній традиції: "Господи, навчи нас молитися!" (АНОНС)


 
 
СВІТЛО ПРАВОСЛАВ’Я 

 

 

Випуск 21 від 27 березня 2020 року
Тема передачі: коронавірус та церковне життя під час карантину

 

У випусках докладно розглядаються теми і питання, що відносяться до розділу християнського богослов’я, в якому вивчаються і доводяться основні істини християнської віри. В класичній богословській системі цей розділ називається основне богослов’я або апологетика. 


"СВЯЩЕННА МОВА МОЛИТВИ"

 

 

Випуск 3-й від 27.10.19.

 

Тема: "Тексти Божественної літургії"

 

Цикл бесід під назвою «Священна мова молитви» ознайомить глядачів з появою та розвитком церковнослов’янської мови, а також допоможе краще зрозуміти Священне Писання та православне богослужіння. Програма стане корисною для всіх, хто бажає розкрити для себе усю глибину та красу церковнослов’янської мови як живої мови Божественної літургії і молитви усіх слов’ян, що сповідують Православ’я. 

АРХІВ ПРОГРАМИ 

(Плейліст 49 уроків церковно-словꞌянської мови)


 

Телепередача

 

"Глас православний"   

 

 АРХІВ ПРОГРАМ 


Фільм приурочений ювілею єпархії

 

"Кіровоградська єпархія УПЦ. 70 років"

 


 

 

 

 

 

Щонеділі, після пізньої Божественної літургії при Спасо-Преображенському Кафедральному соборі проводяться катехізаторські курси для дорослих. Заняття відбуваються з наступних дисциплін: вивчення Священного Писання Нового Завіту, історія релігій, аскетика, догматичне богослов’я.

 


 

 



Додатково








Вопрос священнику


Публікації

 

   

Чудесна історія одного воїна ЗСУ - прихожанина Кіровоградської єпархії УПЦ

 

Ієрей Андрій Савельєв
Розкол в розколі - це одинокий випадок чи всім відома неминучість?

Прот. Євгеній Назаренко

Історичні дані про день заснування фортеці в честь святої праведної Єлисавети

Протд. Іоанн Ганчин

Протд. Роман Мельник

Естественный нравственный закон в святоотеческих творениях

Прот. Андрій Бобрик
 
Анафема – прокляття чи власне зречення Христа?
   

Диякон Василій Лапко
Давньоруська література XI-XIII століть як джерело вітчизняної церковної історії

Священик Віталій Ігнат’єв

Філософський аналіз категорій "особистість" і "духовність"

Протд. Роман Мельник

Психонасилие - главная проблема деятельности деструктивных тоталитарных сект

Ієромонах Зосима (Город)

Важливість посту для християнина

Ієромонах Зосима (Город)

Сім слів Спасителя на Хресті

   
 

 

 

 

РОЗПОРЯДЖЕННЯ Високопреосвященішого архієпископа Іоасафа про молитви за воїнів, які виконують свій військовий обов'язок на Сході України та про духовну опіку їх родин
   
   
  ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ
   
   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  


Інформація


Бажаючі надати благодійну допомогу для будівництва Єпархіального Управління та недільної школи можуть перерахувати кошти на наступний рахунок:
УПРАВЛІННЯ КІРОВОГРАДСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УПЦ АТ «Альфабанк»
UA 933003460000026004022023801
МФО 300346 ЄДРПОУ 23091904


ФОТОГРАФИИ СТРОИТЕЛЬСТВА



Наши баннера:
Кировоградская Епархия

Кировоградская Епархия


Locations of visitors to this page








Давньоруська література XI-XIII століть як джерело вітчизняної церковної історії

Давньоруська література як явище прямо пов’язана із Хрещенням Русі, виникла наприкінці Х ст. Визначальний вплив на її появу зіграла не Візантія, а Болгарія, де писемність з'явилася на століття раніше. Завдяки спільному алфавіту, географічній близькості та подібній моделі історичного розвитку контакти між Руссю та Болгарією були дуже тісними, що й визначило пріоритетні шляхи потрапляння на Русь візантійських літературних пам'яток, котрі уже були перекладені для болгар. Як і в Болгарії, у Київській Русі добре знали твори святих отців та інших візантійських письменників першої половини й середини тисячоліття, але нові твори залишилися невідомими.
Якщо першими перекладачами на Русі були вихідці з Болгарії, то у першій половині ХІ ст. при Софійському соборі Києва виник перекладацько-переписувальний центр, де працювали уже руські книжники. Початковий досвід оригінальної літературної діяльності на Русі якраз і пов'язаний із переписуванням візантійських та болгарських книг, які вітчизняні книжники редагували, інколи доповнюючи їх власними думками. Завдяки наявності таких освітніх центрів при храмах і монастирях уже в середині ХІ ст. у Києві з'явилися власні письменники, творчість яких зайняла своє місце серед пам'яток світової літератури.
До наших днів дійшло чимало літературних пам'яток ХІ–ХІІІ ст., що з'явилися у Київській Русі. Ці джерела репрезентують цілий ряд літературних напрямків, більшість із яких не пов’язані з потребою описувати якісь історичні події, що відбувалися на Русі, тим більше – церковні. Однак, віра Христова стала невід'ємною частиною повсякденного життя наших предків, тому згадки, пов’язані з Церквою, з'являються в самих різноманітних писемних творах Русі.
Специфіка давньоруської літератури не передбачає її поділу на світську і духовну, тим більше, що авторами майже усіх творів є представники Церкви. Водночас, можна виділити жанри, в яких міститься особливо багато відомостей з церковної історії. Передусім, йдеться про агіографічні твори, написані задля вшанування пам'яті осіб, канонізованих Церквою. Найголовнішим серед таких пам'яток Київської Русі є «Печерський Патерик», з яким тісно переплітається написане Нестором Літописцем «Житіє преподобного Феодосія». В обох цих працях міститься дуже багато вкрай цікавих матеріалів, пов’язаних із церковним життям на Русі. Звідси, зокрема, можна скласти детальну уяву про розвиток чернецтва на Русі. Ці житійні твори дають змогу зрозуміти відносини між Церквою і владою, ідентифікувати Печерський монастир як центр підготовки архієрейських кадрів для єпархій Русі та розсадник чернецтва для різних її куточків.
До житійної літератури можна віднести й життєписи Великого князя Володимира та його синів мучеників Бориса і Гліба. Однак, оскільки ці особи не були церковними діячами, то в працях, присвячених їм, не так багато відомостей про Церкву. Однак, тут цікавими стануть окремі деталі розповсюдження християнства на Русі, встановлення культу шанування святих. Зрозуміло, що самі ці пам’ятки є найнадійнішим джерелом для відтворення біографій канонізованих Церквою осіб.
Певною мірою, агіографічним твором можна назвати й «Слово про закон і благодать» – одну з перших літературних пам’яток Русі, адже тут міститься чималий матеріал про Великого князя Володимира. Цінний агіографічний матеріал міститься й у «Слові про князів», де йдеться про святого князя Давида Чернігівського. Водночас, завдання цих та деяких інших праць дещо інше. Написані переважно церковними авторами (митрополитами Никифором і Климентом, єпископами Лукою Жидятою, Кирилом Туровським, ігуменами Феодосієм, Даниїлом і Мойсеєм), вони відгукуються на самі різноманітні проблеми, що поставали у тогочасному суспільстві.
Такі твори дають хоч і не настільки багатий, але унікальний матеріал для вітчизняної церковної історії. При цьому, у подібних пам'ятках історичні свідчення можна поділити на два види. До першого із них відносяться власне історичні згадки на сторінках творів: імена єпископів, ігуменів і ченців; назви монастирів та храмів, повідомлення про їх фундаторів; свідчення про взаємини Церкви й князівської влади тощо. Другий вид історичних джерел включає у себе те, що можна синтезувати з загального аналізу давньоруських творів. Передусім йдеться про встановлення місця для віри і Церкви у давньоруському суспільстві, про релігійну освіченість духовенства і князів, певні обрядові особливості, що побутували в ХІ–ХІІІ ст. на Русі. 
Поза сумнівом, найбільший пласт унікальної різнопланової інформації про наше церковне минуле міститься у давньоруських літописах. Події, що відбувалися у Південній Русі, описані у «Повісті минулих літ», «Київському літописі» й «Галицько-Волинському літописі». У кожному з них міститься чимало згадок про існування монастирів та храмів, а в окремих випадках знаходимо відомості й про їх фундаторів, читаємо описи храмових будівель. Тут названо найбільше єпископів та митрополитів, показано їх вплив на розвиток політичного життя у руських князівствах.
Водночас, кожен літопис по-своєму неповторний. Так, завдяки «Повісті минулих літ» у вітчизняну церковну історію увійшли перекази про проповідь апостола Андрія на Київських горах, про обставини хрещення княгині Ольги та вибір віри святим рівноапостольним князем Володимиром. З «Київського літопису» відомо про спроби Великих Київських князів впливати на поставлення Київського митрополита, про намагання позбавитися від впливу Константинополя на цей процес. «Галицько-Волинський літопис» відвертає увагу читача від Києва й звертається до опису подій, зокрема й церковних, у західному руському князівстві. Тут читаємо про намагання папи поширити свій вплив на Русь, про церковне будівництво на Холмщині, знаходимо перші згадки про деякі єпархії тощо. Не можна не відзначити, що окремі літописні записи свідчать на користь канонізації деяких руських князів.
Загалом, відомості, що містяться у літописах, агіографічних творах, повчаннях та працях іншого характеру, дали змогу зберегти імена Київських митрополитів та єпархіальних архієреїв, відтворити розташування перших монастирів і храмів, зрозуміти особливості духовного життя на Русі в усіх його проявах.

                                                                     Диякон Василій Лапко