Актуально
Кіровоградська єпархія УПЦ у Фейсбук
Випуск 21 від 27 березня 2020 року
Тема передачі: коронавірус та церковне життя під час карантину
У випусках докладно розглядаються теми і питання, що відносяться до розділу християнського богослов’я, в якому вивчаються і доводяться основні істини християнської віри. В класичній богословській системі цей розділ називається основне богослов’я або апологетика.
"СВЯЩЕННА МОВА МОЛИТВИ"
Цикл бесід під назвою «Священна мова молитви» ознайомить глядачів з появою та розвитком церковнослов’янської мови, а також допоможе краще зрозуміти Священне Писання та православне богослужіння. Програма стане корисною для всіх, хто бажає розкрити для себе усю глибину та красу церковнослов’янської мови як живої мови Божественної літургії і молитви усіх слов’ян, що сповідують Православ’я.
(Плейліст 49 уроків церковно-словꞌянської мови)
Фільм приурочений ювілею єпархії
"Кіровоградська єпархія УПЦ. 70 років"
Щонеділі, після пізньої Божественної літургії при Спасо-Преображенському Кафедральному соборі проводяться катехізаторські курси для дорослих. Заняття відбуваються з наступних дисциплін: вивчення Священного Писання Нового Завіту, історія релігій, аскетика, догматичне богослов’я.
Публікації
Чудесна історія одного воїна ЗСУ - прихожанина Кіровоградської єпархії УПЦ |
|
Ієрей Андрій Савельєв |
|
Прот. Євгеній НазаренкоІсторичні дані про день заснування фортеці в честь святої праведної Єлисавети |
|
Ієрей Андрій Савельєв |
|
Протд. Іоанн Ганчин
|
|
Протд. Роман Мельник |
|
Прот. Андрій Бобрик
|
|
Диякон Василій Лапко
|
|
Священик Віталій Ігнат’єв |
|
Протд. Роман Мельник Психонасилие - главная проблема деятельности деструктивных тоталитарных сект |
|
Ієромонах Зосима (Город) |
|
Ієромонах Зосима (Город) |
|
|
|
|
|
|
РОЗПОРЯДЖЕННЯ Високопреосвященішого архієпископа Іоасафа про молитви за воїнів, які виконують свій військовий обов'язок на Сході України та про духовну опіку їх родин |
ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ | |
Інформація
З ім’ям святого рівноапостольного князя Володимира завжди пов’язується найвизначніша подія нашої історії – хрещення Київської Русі. Саме завдяки рівноапостольному Володимиру і, звичайно ж, його бабусі – княгині Ользі слов’янська цивілізація долучилася до сім’ї християнських народів. Від своєї бабусі – княгині Ольги Володимир отримав той щедрий посів молитви, котрий з часом приніс багатий врожай. І якби не вона, то навряд чи хрестився б Володимир, а тому наша історія могла б повернутися зовсім в інше русло.
Сама Ольга прожила скорботне життя. Будучи християнкою, вона змушена була жити серед народу, котрий у переважній більшості залишався язичницьким. А це дуже складно – жити серед людей, котрі не розділяють твоєї віри. Священне Писання свідчить нам про Лота, котрий жив у Содомі серед людей «неістовно развратных» (2Пет. 2:7). Дивлячись на їх беззаконне життя, він переживав від цього нестерпні муки. Щось подібне відчувала й Ольга. Вона з болем у серці спостерігала за тим, як кланяються ідолам її співвітчизники, в той час, як сама Ольга, напевно, у своєму княжому палаці мала священика, слухала Євангеліє, причащалася за Божественною літургією і, звичайно ж, молилася за свого сина і внука. Сина Святослава вона не вимолила. Він так і залишився язичником. Християнська віра була йому не до серця. Святослав полюбляв воювати, від війни, власне, він і постраждав. В одній із сутичок він був убитий і його голова стала трофеєм для ворогів.
Інакше було із внуком Ольги – Володимиром. Його таки вона змогла вимолити, хоча й не відразу. До свого навернення у християнство Володимир був надзвичайно багатий блудними гріхами. Його гарем цілком міг би позмагатися із гаремом царя Соломона у гірші часи його правління. При всій своїй мудрості Соломон, однак, прихилив своє серце до жінок. Їх у нього було надзвичайно багато: 700 жінок і 300 наложниць. Похоть його не мала меж. Приблизно таким був і Володимир – мудрий, сильний, але разом з тим, надзвичайно квітучий гріхами. Але, що важливо, він грішив, не знаючи істини, однак, коли істина відкрилась для нього, то зумів кардинально змінитися.
Після прийняття хрещення Володимир змінився настільки, що увійшов у народну свідомість як «ясне сонечко». Перш за все він змінився у плані милосердя. У своєму княжому дворі Володимир став годувати бідних, а до тих, хто по немочі не міг прийти, посилав підводи із їжею та питтям. Він відмінив смертну кару на певний час, говорячи: «Гріха боюсь». Це надзвичайний приклад благородства в історії, так як смертна кара – це цілком природне і необхідне явище для будь-якого правителя, особливо у ті древні часи. Замість смороду ідольських жертв, як пише митрополит Іларіон у своєму похвальному слові князю Володимиру, розлилося у повітрі благоухання кадильне. Замість скверних капищ піднялися християнські храми. Народ Київської Русі відкрив для себе двері у вічність і можливість жити тут, на землі, інакше.
Русичі полюбили нову віру, доказом чого є на берегах Дніпра Києво-Печерська Лавра. Адже монашество може зародитися лише там, де народ по-справжньому полюбив Христа. Блаженний Августин у свій час сказав, що людська душа знаходиться десь по середині між двома гранями: любов’ю до Бога аж до ненависті до себе і любов’ю до себе аж до ненависті до Бога. Десь між цими граничними позиціями знаходиться кожен християнин. Монашество – це стан душі, котра любить Бога до такої міри, що приносить Йому себе в жертву. Києво-Печерська Лавра, що виникла незадовго після хрещення Русі своїми подвижниками свідчить, що русичі щиро полюбили Христа, увірували в Небо і захотіли, щоб воно стало ближче. Закладений преподобними Антонієм та Феодосієм принцип монашеського життя століттями надихав та виховував подвижників благочестя. Сьогодні у печерах Лаври почивають мощі 122-ох преподобних святих. І лише 36 мають житійні оповідання у Києво-Печерському патерику. Про інших свідчення майже не збереглися, іноді відомі лише імена, написані на досках, котрими закривали ніші погребальних печер. Але навіть і так вони все одно надихають силою і святістю всіх, хто приходить до них і є зразком для багатьох благородних душ, хто хоче пожертвувати собою заради Христа. Варто хоча б один раз відвідати лаврські печери, щоб зрозуміти – Володимир не поспішив і не помилився у виборі. Він був батьком руського народу і його вибір – це вибір всього народу. Русь була хрещена, як дитина і потребувала подальшого виховання у вірі. І вже дуже скоро, при Ярославі, з’явилися школи та бібліотеки, із півдня прибули вчителі зі слов’янськими книгами, з’явилося духовенство з числа корінних жителів. Справа Володимира знайшла своє утвердження і дієве продовження. Русь по праву зайняла достойне місце у сім’ї християнських народів, і аж по сьогоднішній день вона свідчить своїми святими, що Володимир не поспішив і не помилився у вірі.
© 2013 Усі права застережено