Анонсы


 Телепередача

"Глас православный"   

 

Выпуск от 19 ноября 2017 года

 

Тема выпуска: Собор архангела Михаила.
Гость программы: клирик Кафедрального собора Рождества Божией Матери, прот. Андрей Боярчук.
 

Передача выходит
на Кировоградском областном телеканале
раз в неделю – по воскресным дням в 20:15
 
 
 

  

 АРХИВ ПРОГРАММ 

 


Фильм к юбилею епархии

 

"Кировоградская епархия УПЦ. 70 лет"

 

 

 


 

 

Дитяча телевізійна програма

 

 

«НЕДіЛЬНА ШКоЛА»

 

Випуск від 4 червня 2017 року 

9 квітня 2017 р. вперше побачила світ дитяча телевізійна програма «НЕДіЛЬНА ШКоЛА». Передача виходить з благословення Високопреосвященішого архієпископа Іоасафа та підготовлена зусиллями адміністрації та вихованців Свято-Успенського духовно-просвітницького центру при підтримці Кіровоградської єпархії УПЦ.
Програма розрахована на юного глядача віком 7-12 років і їх батьків та спрямована на популізацію у середовищі дітвори християнських цінностей, здорового способу життя та ознайомленню батьків з основами правильного формуванню творчого та фізіологічного розвитку діток.

З передачами можна ознайомитися на сайті Кіровоградської єпархії УПЦ та в ефірному просторі телеканалу TTV (програма виходить щонеділі о 20:30).

 


 

 

 


 

Щонеділі, після пізньої Божественної літургії, при Спасо-Преображенському Кафедральному соборі проводяться катехізаторські курси для дорослих. Заняття відбуваються з наступних дисциплін: вивчення Священного Писання Нового Завіту, історія релігій, аскетика, догматичне богослов’я.

 


 

 

    

Щодо перейменування міста Кіровограда



Центр заснований керівником єпархіального відділу Благодійності і соціального служіння протоієреєм Андрієм Бобриком та психологом Аксеновою Тетяною Вікторівною для безкоштовної психологічної підтримки та помочі прихожан, які цього потребують.
Телефони для довідок: 095-44-57-406 - Тетяна Вікторівна (психолог);
097-675-09-72 - священик Андрій Бобрик.

 ПРАВОСЛАВНИЙ ТЕЛЕФОН ДОВІРИ
Кіровоградської єпархії


МТС (095)114-24-29
Київстар (097) 096-54-56
Life:) (063) 253-54-31
Телефон працює з 9:00 до 19:00

 




Икона дня








Вопрос священнику


Публикации

 

 


Протд. Іоанн Ганчин
 Прот. Андрій Бобрик
Осторожно: хеллоуин!
   

Священик Віталій Ігнатєв

Філософський аналіз категорій "особистість" і "духовність"

Протд. Роман Мельник

Психонасилие - главная проблема деятельности деструктивных тоталитарных сект

Протд. Роман Мельник

Благодатний вогонь - свідчення Воскресіння Христового

Ієромонах Зосима (Город)

Сім слів Спасителя на Хресті

Послання Високопреосвященнішого Іоасафа архієпископа Кіровоградського і Новомиргородського духовенству, чернецтву та всім вірним Кіровоградської єпархії Української Православної Церкви з приводу проведення Всеправославного Собору та зустрічі Патріарха Московського і всієї Русі Кирила з Папою Римським Франциском

ДЕФИЦИТ ВЕРЫ КАК ГЛАВНАЯ ПРОБЛЕМА СТОЛЕТИЯ 

Видеоинтервью с Высокопреосвященнейшим Иоасафом, архиепископом Кировоградским и Новомиргородским в интернет-проекте «Платформа-ХХI» аналитического портала stepup.press

 

 

РОЗПОРЯДЖЕННЯ Високопреосвященішого архієпископа Іоасафа про молитви за воїнів, які виконують свій військовий обов'язок на Сході України та про духовну опіку їх родин

Архієпископ Іоасаф: "Божу Церкву неможливо «організувати» – вона створена Самим Господом Іісусом Христом та існує на нашій українській землі з часів великого рівноапостольного князя Володимира"

ПОСЛАННЯ Високопреосвященішого Іоасафа, архієпископа Кіровоградського і Новомиргородського віруючим Кіровоградської єпархії в зв'язку з обранням Предстоятеля УПЦ



Архив новостей

Информация


Желающие оказать благотворительную помощь в строительстве здания Епархиального Управления и воскресной школы могут перечислить средства на следующий счет:
р/с 26002000052149 в ПАТ <Укрсоцбанк> МФО: 300023 ОКПО: 23091904


Через систему Webmoney:
в UAH U271360105194
в USD Z143311235579
в EUR E397085844317
в RUS R339121429457

ФОТОГРАФИИ СТРОИТЕЛЬСТВА



Наши баннера:
Кировоградская Епархия

Кировоградская Епархия


Locations of visitors to this page







Патриархия.RU





Свято-Успенский храм

Золотое Шитье

Офіційний сайт Київської Митрополії Української Православної Церкви

Біблійні аргументи на користь шанування святих ікон

 
Традиція шанування ікон є тою найважливішою та невід’ємною складовою літургічно-богослужбового та повсякденно-побутового життя віруючих православних людей, що, напевне, найчастіше піддається критиці та прямим нападкам з боку найрізноманітніших сектантських груп протестантського напрямку. У чому ж тут справа? Невже дійсно не позбавлені здорового глузду заяви сучасних іконоборців про те, що шанування ікон є практикою не біблійною, та вкоріненою у язичницьких культах? Звісно, ні. Просто кожному з нас, хто щиро вважає себе православним, у дослідженні даного питання необхідно проявити максимальну витримку, наполегливість, інтелектуальну чесність та об’єктивність, і тоді істинність традиції шанування ікон засяє перед нами у всій своїй повноті та величі.
Перед тим, як викласти православну аргументацію щодо шанування святих ікон, спочатку необхідно окреслити та розрізнити між собою два принципово важливих моменти, що допоможуть нам послідовно, методично та ґрунтовно дослідити цю тему: по-перше ми розглянемо саму принципову можливість створення святих ікон в контексті біблійного вчення, а по-друге – потенційну можливість молитовного шанування священних зображень.
Отже, розпочнемо з того, що стосується правомочності створення візуальних зображень. Частіше за все неприязнь до православних ікон з боку нетрадиційних християнських груп починається з цитування наступного повеління Господа, яке ми знаходимо у П’ятикнижжі Мойсея: «Не створюй собі ідола і будь-якого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею» (Вих. 20:4). Але дуже цікавим є той факт, що вже у 18-му вірші 25-го розділу тієї ж біблійної Книги Вихід, де ми тільки що бачили сувору заборону, ми зустрічаємо прямий наказ від Господа створити двох Херувимів (тобто зображення того, «що на небі вгорі») та встановити їх на кришці Ковчегу Завіту.
Сектантське спотворення цього біблійного епізоду, як правило, відбувається через виривання ними однієї фрази із загального контексту. У даному випадку істинний сенс заборони, що знаходиться у Вих. 20:4, ми знаходимо у попередньому вірші: «Нехай не буде в тебе інших богів перед лицем Моїм» (Вих. 20:3). Тому насправді Слово Боже не забороняє створення будь-яких священних візуальних образів, але виключно у тому випадку, коли при цьому не йдеться про шанування інших, не істинних «богів».
Також у цьому контексті важливо зрозуміти, що будь-яка біблійна заборона, як і та, що наведена у Вих. 20:4, дається Богом виключно при наближенні потенційної можливості звершити дію, що суперечить волі Божій. Заповідь дається у переддень гріха, і будь яку заборону необхідно розглядати виключно у тому соціально-культурному контексті та у тому просторово-часовому моменті, у якому вона була озвучена Богом. Заборона із Вих. 20:4 була дана Богом перед тим, як ізраїльський народ вийшов з Єгипту у обіцяну Богом землю, і Бог дав цю заборону для того, щоб євреї не зафіксували у своїй духовній практиці та не ввібрали в себе релігійні традиції язичників та вірування тих народів пустелі, через територію яких звершувався цей вихід євреїв з Єгипту.
Спочатку читачеві дійсно здається, що заборона на створення зображення носить категоричний характер, а слова «…і що на землі долі» відносяться до всієї сукупності Божого творіння: тварин, рослин, пейзажів тощо. Однак при подальшому читанні Святого Письма ми зустрічаємося із доволі цікавим історичним фактом. Виявляється, наймудріший цар Соломон, коли він будував Єрусалимський храм, «на всіх стінах храму зробив різьблені зображення херувимів і пальмових дерев та квітів, що розпускаються, зсередини та зовні» (3 Цар. 6:29), тобто зображення того, «що на землі долі».
Далі ми дізнаємося про ще одну цікаву подробицю. Після закінчення будівництва цього храму Бог настільки наповнив його Своєю славою, що «не могли священики стояти на служінні через хмару, оскільки слава Господня наповнила храм Господній» (3 Цар. 8:11). Отже, ми бачимо, що Своєю очевидною присутністю Господь благословив цей храм разом із тими зображеннями, що були зроблені у ньому Соломоном.
Можна поставити перед собою просте питання: що ж сьогодні, у наші дні більше нагадує старозавітний Ієрусалимський храм із розписами, який наповнювала слава Господня – православні храми із внутрішніми розписами, чи молельні дома сучасних протестантських релігійних громад із побіленими стінами? І мені здається, що кожній неупередженій людині стане зрозуміло де є храм Божий, а де клуб за інтересами. А у справжньому храмі, як відомо з Біблії, «все сповіщає про славу Його» (Пс. 28:9).
Тому, прийнявши до уваги всю цю інформацію, ми можемо зробити справедливий висновок про те, що внутрішня сутність та головний акцент заборони, яку ми зустріли у Вих. 20:4, полягає зовсім не в тому, щоб не створювати неминучих візуальних образів, але у тому, щоб «не робити із них ідола». Будь-який образ ні в якому разі не повинен сприйматись у якості Самого Божества, – саме у цьому полягає сутність заборони, що наведена у 20-му розділі Книги Вихід.
У своїх претензіях, що стосуються практики шанування ікон, протестантські релігійні громади часто посилаються на Ін. 1:18, де є такі слова: «Бога не бачив ніхто ніколи…». Але проблема та підміна у тому, що це не є повний біблійний вірш, але лише його перша частина. Для того, щоб остаточно прояснити це питання, достатньо всього-на-всього прочитати другу частину цього вірша, де сказано: «…Єдинонароджений Син Божий, що в лоні Отця, Той явив» (Ін. 1:18). Це закінчення борці з іконами свідомо замовчують, оскільки чудово розуміють очевидний біблійний факт: прочитана повністю ця фраза однозначно свідчить про те, що одним із результатів Боговтілення є принципова можливість візуально зображувати втіленого Господа Ісуса Христа, бо Саме Він, згідно Біблії, явив світові Отця. Про це абсолютно відкрито свідчив Сам Христос, коли казав: «Той, хто бачив Мене, бачив і Отця» (Ін. 14:9) і «Я й Отець – одне» (Ін. 10:30).
Ні для кого не є секретом, що незважаючи на їхню боротьбу з іконами, у багатьох кольорових сектантських виданнях, що розповсюджуються чи не на кожній зупинці, все ж таки присутні зображення Христа, апостолів, пророків тощо. Особливий комізм (чи трагізм?) полягає у тому, що ці зображення більше нагадують голлівудських суперзірок, аніж героїв Священної Історії. Ці зображення абсолютно не відповідають історичним реаліям. Немає нічого спільного, наприклад, між тими загорілими хлопцями із сталевими м’язами, що зображені у сектантських листівках та під якими вочевидь маються на увазі апостоли, із тими, хто писав про себе: «Вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, проповідуючи іншим, самому не лишитись негідним» (1 Кор. 9:27).
Тепер, дослідивши аргументацію про принципову можливість створення священних зображень, перейдемо до аргументів, що стосуються можливості їх молитовного вшанування.
Перш за все слід зрозуміти, що поклоніння будь-якому священному предмету ні в якому разі не є язичництвом та зрадою по відношенню до Єдиного Бога. І цій тезі є чимало біблійних підтверджень.
Псалмоспівець та пророк Давид, якого важко запідозрити у поклонінні ідолам, в одному із своїх безсмертних псалмів каже: «А я, по багатству милості Твоєї, увійду до дому Твого, храму Твоєму вклонюся, сповнений страху Твого» (Пс. 5:8). Тобто поклоніння храму Божому з боку Давида у жодному разі не вступало у конфлікт та протиріччя із його істинним, благоговійним боговшануванням. Цей біблійний факт відкриває принципову можливість поклоніння та вшанування будь-чого, крім Самого Божества, але, безумовно, з обмовкою на те, що об’єкт цього поклоніння був освячений безпосередньою Божою присутністю, як це було у випадку із Ієрусалимським храмом.
Найбільшою святинею ізраїльського народу був Ковчег Завіту – ящик, вкритий золотом, в якому зберігались кам’яні Скрижалі завіту із десятьма заповідями (Повт. Зак. 10:2), посудина із манною та посох Аарона (Євр. 9:4). Ковчег Завіту був наочним свідченням присутності Божої серед ізраїльського народу. З формальної точки зору він був всього лише ємністю для зберігання предметів, дорогих для пам’яті євреїв. Але Біблія нам розповідає, що торкатися Ковчегу могли тільки священики, а коли при його перенесенні деякий чоловік Оза, що не мав відношення до священства, торкнувся цієї святині, то «Господь розгнівався на Озу, та уразив його Бог за цю провину, і вмер він там біля Ковчега Божого» (2 Цар. 6:7).
Так само й нечестивий цар Валтасар, що використовував на своїх бенкетах священні предмети, поцуплені його батьком Навуходоносором з Єрусалимського храму, був публічно пристиджений за це блюзнірство надприродним Божественним втручанням, що зображене у 5-му розділі Книги пророка Даниїла.
Всі ці уривки зі Святого Письма ще раз акцентують нашу увагу на безпрецедентній святості певних священних предметів, що пов’язані з істинним вшануванням Бога. І Ковчег Завіту, і священні сосуди з Єрусалимського храму, і інші, на перший погляд, суто матеріальні речі були настільки великими святинями в очах Божих, що ступінь цієї святості не завжди повністю усвідомлювалася навіть представниками вибраного Богом народу, а наруга над ними інколи навіть каралась миттєвою смертю.
Два херувими, яких Господь наказав спорудити у Святій Святих храму, крім всього іншого, «стояли на ногах своїх, обличчями своїми до храму» (2 Пар. 3:13). Це означає, що будь-яке поклоніння людини, що молилася у бік Святої Святих, було неминуче обернене до цих двох статуй, і, відповідно, супроводжувалось поклонінням до херувимів обличчям до обличчя так само, як сьогодні православні віруючі моляться обличчями до вівтаря та до святих ікон.
Говорячи про принципову можливість поклоніння священним зображенням, необхідно розрізнити терміни «поклоніння» та «служіння». Служити можна тільки Богові, оскільки ще Христос казав: «Господу Богу твоєму вклоняйся та Йому Єдиному служи» (Мф. 4:10). Зауважимо, що «Єдиному» сказано лише про служіння. Тобто служити можна тільки Богу, і ця теза не викликає ніяких заперечень. А от вклонятися, вшановувати, виявляти благоговіння, повагу можна не тільки Богові, а й тим предметам, що нагадують нам про Нього, зокрема це стосується й ікон.
Крім цього в Біблії є чимало місць, де прямо сказано, що великі старозавітні праведники вклонялись фактично не тільки Богові. Наприклад, у Книзі Буття сказано, що Яків, коли зустрів свого брата Ісава, «вклонився до землі сім разів» (Бут. 33:3). Так само й брати Йосипа, що прийшли до нього у Єгипет, «вклонилися до нього обличчям до землі» (Бут. 42:6). Ісус Навин та ізраїльські старійшини також вклонилися Ковчегу Господньому, на якому були зображені херувими: «Ісус роздер одяг свій та пав на лице своє на землю перед ковчегом Господнім» (Нав. 6:7).
Абсолютно зрозуміло, що таке поклоніння не стоїть на одному рівні із поклонінням Єдиному Богу, а є лише виявом поваги, благоговіння, ввічливості та близькосхідного етикету. Навряд чи хтось із сучасних іконоборців всерйоз візьметься стверджувати, що через такі дії всі ці великі старозавітні праведники Божі зрадили Єдиному Істинному Богові та впали у ідолопоклонство!
Теж саме стосується й ікон. Молитовне вшанування образів Христа, Діви Марії та святих угодників Божих у жодному разі не витісняє Бога, а навпаки постійно нагадує про Божу присутність в житті людини.
Ікона ні в якому разі не є ідолом, і таке порівняння є некоректним, ненауковим та небіблійним. Ікона зображає реальну особистість, присутню у духовному світі, а про ідоли апостол Павло писав, що «ідол у світі ніщо» (1 Кор. 8:4). Існує статуя Зевса, але самого Зевса не існує, отже, статуя Зевса – це ідол. Священне зображення, навпаки має свій прототип у духовному світі, та воно не уводить людину від Істинного Бога, а веде до Нього. Ми вшановуємо Біблію, не вклоняючись сутності шкіри, паперу та чорнил, з яких вона зроблена, але Слову Божому, що знаходиться в ній. Так само в іконі ми вшановуємо не дерево та фарбу, з яких вона зроблена, а того святого, чий образ зображений цими фарбами на цій дошці.
І на завершення хотілося б навести чудові слова прп. Феодора Студита (+826) щодо єресі іконоборців, які атакували Церкву Христову ще у VIIIIX ст. ст.: «Немає жодної єресі з тих, що зароджувались у Церкві гіршої, ніж ця. Вона відкидає Самого Христа та бє Його по обличчю».
Ці вичерпні слова святого отця Церкви красномовно свідчать про той щирий сердечний біль, з яким православна свідомість реагувала на боротьбу зі святими іконами 12 століть тому. Нажаль, майже всі без виключення сучасні сектанти є духовними нащадками давніх іконоборців. І головною метою для сучасних православних віруючих – не лишатись байдужими до тих агресивних нападок на ікони, які мають місце в сучасному світі, та бути спроможними дати виважену, вичерпну, біблійно-аргументовану відповідь щодо традиції шанування святих ікон, як це робили великі святі отці та вчителі Православної Церкви.
Керівник Місіонерського відділу Кіровоградської єпархії,
Ієрей Андрій Шиманович