Актуально


Кіровоградська єпархія УПЦ у Фейсбук


Цикл практикумів, присвячених православній молитовній традиції: "Господи, навчи нас молитися!" (АНОНС)


 
 
СВІТЛО ПРАВОСЛАВ’Я 

 

 

Випуск 21 від 27 березня 2020 року
Тема передачі: коронавірус та церковне життя під час карантину

 

У випусках докладно розглядаються теми і питання, що відносяться до розділу християнського богослов’я, в якому вивчаються і доводяться основні істини християнської віри. В класичній богословській системі цей розділ називається основне богослов’я або апологетика. 


"СВЯЩЕННА МОВА МОЛИТВИ"

 

 

Випуск 3-й від 27.10.19.

 

Тема: "Тексти Божественної літургії"

 

Цикл бесід під назвою «Священна мова молитви» ознайомить глядачів з появою та розвитком церковнослов’янської мови, а також допоможе краще зрозуміти Священне Писання та православне богослужіння. Програма стане корисною для всіх, хто бажає розкрити для себе усю глибину та красу церковнослов’янської мови як живої мови Божественної літургії і молитви усіх слов’ян, що сповідують Православ’я. 

АРХІВ ПРОГРАМИ 

(Плейліст 49 уроків церковно-словꞌянської мови)


 

Телепередача

 

"Глас православний"   

 

 АРХІВ ПРОГРАМ 


Фільм приурочений ювілею єпархії

 

"Кіровоградська єпархія УПЦ. 70 років"

 


 

 

 

 

 

Щонеділі, після пізньої Божественної літургії при Спасо-Преображенському Кафедральному соборі проводяться катехізаторські курси для дорослих. Заняття відбуваються з наступних дисциплін: вивчення Священного Писання Нового Завіту, історія релігій, аскетика, догматичне богослов’я.

 


 

 



Додатково








Вопрос священнику


Публікації

 

   

Чудесна історія одного воїна ЗСУ - прихожанина Кіровоградської єпархії УПЦ

 

Ієрей Андрій Савельєв
Розкол в розколі - це одинокий випадок чи всім відома неминучість?

Прот. Євгеній Назаренко

Історичні дані про день заснування фортеці в честь святої праведної Єлисавети

Протд. Іоанн Ганчин

Протд. Роман Мельник

Естественный нравственный закон в святоотеческих творениях

Прот. Андрій Бобрик
 
Анафема – прокляття чи власне зречення Христа?
   

Диякон Василій Лапко
Давньоруська література XI-XIII століть як джерело вітчизняної церковної історії

Священик Віталій Ігнат’єв

Філософський аналіз категорій "особистість" і "духовність"

Протд. Роман Мельник

Психонасилие - главная проблема деятельности деструктивных тоталитарных сект

Ієромонах Зосима (Город)

Важливість посту для християнина

Ієромонах Зосима (Город)

Сім слів Спасителя на Хресті

   
 

 

 

 

РОЗПОРЯДЖЕННЯ Високопреосвященішого архієпископа Іоасафа про молитви за воїнів, які виконують свій військовий обов'язок на Сході України та про духовну опіку їх родин
   
   
  ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ
   
   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  


Інформація


Бажаючі надати благодійну допомогу для будівництва Єпархіального Управління та недільної школи можуть перерахувати кошти на наступний рахунок:
УПРАВЛІННЯ КІРОВОГРАДСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УПЦ АТ «Альфабанк»
UA 933003460000026004022023801
МФО 300346 ЄДРПОУ 23091904


ФОТОГРАФИИ СТРОИТЕЛЬСТВА



Наши баннера:
Кировоградская Епархия

Кировоградская Епархия


Locations of visitors to this page








Історія єпархії

Історія Кіровоградської єпархії
Кіровоградська єпархія має славну та насичену історичними подіями історію. На цій кафедрі в різний час трудилися багато видатних архіпастирів, які своєю натхненною проповіддю Євангелія та особистим прикладом богоугодного життя у Христі за всіх часів, навіть у смутні роки відкритого богоборства, зберігали в народі православну віру. Цікавим фактом новітньої історії є те, що за часів більшовизму в Кіровограді діяльність Церкви не припинялася. У той час, як в жодному прилеглому обласному центрі – ні в Миколаєві, ні в Херсоні, ні в Дніпрі, ні в Черкасах – не було чинної кафедри, у Кіровограді завжди був єпископ, і церковно-парафіяльне життя тут не припинялося, незважаючи на вкрай несприятливі умови, викликані політичною ситуацією.
Підставою утворення міста Єлисаветграда (нині Кропивницький) стала фортеця Святої Єлисавети, яка була заснована 18 червня 1754 року за указом імператриці Єлисавети Петрівни від 11 січня 1752 року.
Фортеця Святої Єлисавети була збудована у дикому степу біля кордону зимівників запорізьких козаків на березі річки Інгул. Насамперед, вона призначалася для захисту так званої Нової Сербії від набігів кримських татар. Нова Сербія почала заселятися вихідцями із Сербії, Чорногорії, Валахії, Македонії та інших балканських країн. Це були люди, які покинули свою батьківщину під керівництвом полковника Хорвата через утиски православної віри з боку австрійського уряду в колишній Австро-Угорщині.
Крім вищезгаданих вихідців із балканських регіонів, на околицях фортеці Святої Єлисавети в середині XVIII ст. почали селитися греки, молдавани, українці та росіяни-старообрядці.
Місто Єлисаветград із самого початку свого заснування і до 1756 року належало до кафедри київських Митрополитів, у віданні яких на той час була і вся Нова Сербія.
Згідно з постановою Священного Синоду від 26 червня 1756 року Нова Сербія і парафії фортеці Святої Єлисавети з козацькими слободами, що прилягали до неї, були зараховані до складу Переяславської єпархії. 27 серпня 1757 року до цієї ж єпархії було зараховано дві протопопії Київської єпархії – Кирилівську та Новомиргородську. У фортеці Святої Єлисавети було утворено Єлисаветградську протопопію на чолі з протоієреєм Іоанном Орловським.
У 1764 році в цих трьох округах було 57 церков, а в 1775 їх число зросло до 81. Більше того, в Молдавському гусарському полку було споруджено - 7 каплиць.
У 1775-1778 р.р. відбулося відкриття новоствореної на півдні Російської імперії Словенської та Херсонської єпархії, правлячий архієрей якої спочатку перебував у м. Полтаві. Першим архіпастирем цієї новоствореної єпархії був Високопреосвященний архієпископ Євгеній (Булгаріс). В Указі про призначення ієромонаха Євгена на новостворену кафедру містилася наступна цікава і дуже втішна характеристика майбутнього Владики: «По случаю переселившихся в тот край иноплеменников, не знающих русского языка, исповедующих однакож православную греческую веру, посвятить в архиепископа грека иеромонаха Евгения, яко мужа, высотою разума, благочестием и всеми добродетелями для упасения стада Христова отлично одаренного».
28 листопада 1786 року Словенська єпархія була перейменована на Катеринославську, а в місті Єлисаветграді було засновано Духовне Правління.
За Високим указом 27 січня 1795 року була утворена Вознесенська губернія, до складу якої входило 12 повітів, зокрема Єлисаветградський, Вознесенський, Херсонський, Чигиринський, Уманський та Черкаський.
Але вже 1796 року Вознесенська губернія була розформована і замість неї утворена Херсонська губернія. Також було утворено Херсонську єпархію з місцем перебування єпархіального архієрея у місті Одесі.
У 1812 році в Єлисаветграді було збудовано церкву, там, де тепер знаходиться кафедральний собор Різдва Пресвятої Богородиці.
1880 року було засновано Єлисаветградське вікаріатство з місцем перебування єпископів у місті Одесі. 1880 року архієпископ Херсонський та Одеський Платон (Городецький) отримав дозвіл Синоду на відкриття в єпархії іншого вікаріатства «з метою боротьби із сектантами» (ймовірно, старообрядцями). Єпископи другого вікаріатства іменувалися Єлисаветградськими. Місце перебування їм було відведено в Одеському Успенському чоловічому монастирі на Великому фонтані.
Першим єпископом Єлисаветградським у 1880 році став Неофіт (Неводчиков), кандидат богослов'я, автор численних статей релігійно-морального змісту та духовних віршів, що видавалися у православних періодичних виданнях, таких як «Бібліографічні Записки», «Руський Архів» та «Кишинівські Єпархіальні Відомості». Багато років він працював на посаді інспектора та видавав «Одеський Воскресний листок».
Через три з половиною роки його змінив єпископ Мемнон (Вишневський). Скромний владика заслужив повагу в народі своєю любов'ю до частих церковних служб. Коли 1891 року постало питання про призначення єпископом Єлисаветградським Преосвященного Акакія (Заклинського), владика Мемнон залишився при єпархії, але пішов на підвищення — його перевели до Херсона першим вікарієм із титулом «Новомиргородський».
Його наступник, владика Акакій (Заклинський), був відомий своїми літературними працями, переважно догматично-апологетичного характеру, які регулярно друкувалися в «Єпархіальних відомостях» у Херсоні, Воронежі та Томську.
Наступний архієрей, єпископ Іоанн (Кратиров), який прибув із Херсонської єпархії, де був єпископом Сумським, уже через рік, 23 серпня 1895 року, виїхав з Одеси до Москви на посаду єпископа Нарвського. Архіпастирська діяльність владики Іоанна мала надзвичайний успіх. Це пояснюється тим, що єпископ Іоанн був чудовим фахівцем у сфері пастирського богослов'я, оскільки ще 24 квітня 1867 року за курсовий твір під назвою «О видах т. н. частного попечения пастырей о душах пасомых и о важности оного в кругу пастырской деятельности»» він був зведений у ступінь магістра богослов'я.
На посаду єпископа Єлисаветградського 25 серпня 1895 був призначений старший член Петербурзького духовного цензурного комітету архімандрит Тихон (Морошкін), який протягом восьми років керував Успенським монастирем. Він здобув щиру повагу до себе за хороше ставлення до братії та парафіян.
У 1905 році кілька місяців кафедру займав єпископ Олексій (Дородніцин).
Наступним єпископом був преосвященний Хрісанф (Щетковський), відомий місіонер, начальник Російської Духовної Місії в Кореї та ініціатор будівництва у цій країні першого православного храму. Його наступником став відомий своїм глибоким почуттям патріотизму та активною промонархічною діяльністю, ректор Одеської духовної семінарії архімандрит Анатолій (Каменський). У 1914 році єпископ Анатолій отримав призначення на Томську кафедру, а на місце вікарія був переведений єпископ Прокопій (Титов), який прийняв мученицьку кончину від рук безбожної радянської влади 24 серпня 1937 року, і причислений до лику святих Руської Православної Церкви в 2000 році.
У зв'язку з початком Першої світової війни точних історичних відомостей про подальшу долю православної ієрархії в цьому регіоні немає. Відомо, що з 1921 до 1923 року єпископом Єлисаветградським став Павло (Колосов). З усних переказів відомо, що у 1920-х роках вікарієм Одеської єпархії єпископом Єлисаветградської кафедри був Преосвященний Олексій (Боженов), який під час дії Української Автономної Православної Церкви Московського Патріархату очолював Єлисаветградський вікаріат.
Як відомо, 1921 року указом патріарха Тихона Автономну Українську Православну Церкву було реорганізовано в екзархат.
У 1922 році, судячи з усних джерел, єпископом Єлисаветградським став Антоній (Панкеєв), зарахований до лику святих новомучеників і сповідників руських на Архієрейському соборі РПЦ в 2000 році. Але вже наступного, 1923 року, кафедру очолив єпископ Онуфрій (Гагалюк). Лише три дні він був на чолі пастви, оскільки його несподівано заарештували. Спочатку він перебував у в'язницях Єлисаветграда та Одеси, а потім був відправлений на заслання. Три роки він підтримував духовний зв'язок зі своєю паствою через листування, а також писав статті апологетичного, повчального та історичного характеру.
На 1920-ті роки припали гоніння на Церкву, і в цей смутний для всієї країни час Кіровоградська область прославилася подвигом віри багатьох мучеників та сповідників. Першим мученицьку смерть від безбожників прийняв єпископ Єлисаветградський (пізніше Херсонський) Прокопій (Тітов). За поданням Комісії з канонізації святих при Священному синоді Української Православної Церкви він був зарахований до лику святих. Також були канонізовані священномученики Антоній (Панкеєв), Онуфрій (Гагалюк) та Порфирій (Гулевич), які теж були єпископами в Єлисаветграді, та багато інших сповідників православної віри, які постраждали в роки тоталітаризму.
За часів комуністичного режиму місто втратило не лише цінні архітектурні споруди та кращу частину городян, представників інтелектуальної еліти міста, інтелігенції, а й свою назву на честь великої християнської святої. Ця християнська назва, зрозуміло, не могла залишити себе байдужими тих людей, які головною метою свого життя вважали боротьбу з Церквою Христовою. Саме тому 1924 року місто назвали Зинов'євським, 1934 року — Кіровим, а 1939 року — Кіровоградом. Досі всі спроби православних домогтися повернення місту історичної назви були безуспішними.
Останнім вікарним єпископом Єлисаветградської кафедри перед перейменуванням міста був Кирил (Квашенко). Призначений 1927 року, він залишався на кафедрі до 1929 року. Можливо, останнім єпископом був Онуфрій (Гагалюк), оскільки Кирило (Квашенко) у багатьох списках ієрархії не значиться, до того ж відомо, що він пізніше належав до обновленської ієрархії.
У «Журналі Московської Патріархії» за 1944 рік, № 9, стор. 6-7 записано: «На кафедру єпископа Кіровоградського, вікарія Одеської єпархії Патріаршим Місцеблюстителем та Священним Синодом призначено ієромонаха Сергія (Ларіна)».
Першу Божественну літургію у місті Кіровограді єпископ Сергій (Ларін) звершив у кафедральному соборі Різдва Пресвятої Богородиці 21 вересня 1944 року, а напередодні – Всенічну в Спасо-Преображенському соборі. За Божественною літургією єпископ Сергій звершив першу хіротонію у Кіровоградській єпархії. Був висвячений на диякона Всеволод Михайлович Затовський (у священика він висвячений 24 вересня 1944 року). Отець Всеволод спочив у Господі 4 вересня 1999 р. та похований на території Спасо-Преображенського собору обласного центру.
У травні 1946 року Указом Святішого Патріарха Олексія та Священного Синоду Преосвященний Сергій, єпископ Кіровоградський, тимчасово керуючий Одеською єпархією, був призначений єпископом Одеським та Кіровоградським» (ЖМП 1946, № 5 стор.15).
З ініціативи єпископа Сергія у 1945 році у місті Одесі було відкрито Дворічні пастирсько-богословські курси, які у 1946 році були реорганізовані в Одеську духовну семінарію, перший випуск якої відбувся у 1947 році. Серед випускників були і священнослужителі Кіровоградської єпархії брати Всеволод та Леонід Затовські (батько Леонід спочив у Господі 26 лютого 1990 р.), які закінчили екстерном весь курс семінарії за два роки.
У січні 1947 року в межах однієї Кіровоградської області було вперше створено Кіровоградську єпархію. Указом Святішого Патріарха Алексія та Священного Синоду її першим єпископом був призначений єпископ Михайло (Мельник), якому було надано титул єпископа Кіровоградського та Чигиринського. На цій посаді єпископ Михайло був один рік.
У січні 1948 року Кіровоградська єпархія була реорганізована у нових адміністративно-територіальних межах. До її складу було включено Миколаївську область, а правлячий архієрей отримав титул «Кіровоградський та Миколаївський».
Першим єпископом Кіровоградським та Миколаївським став Преосвященний Феодосій (Ковернінський), переміщений на Кіровоградську кафедру із Чернігівської єпархії. Про діяльність Преосвященного Феодосія є дані в «Журналі Московської Патріархії» за 1948 рік, де повідомляється, що єпископ Феодосій був організатором та ініціативним керівником патріотичної діяльності Чернівецько-Буковинської єпархії, за що отримав медаль «За доблесну працю в дні Великої Вітчизняної війни» (ЖМП, № 12, стор 45).
У період управління Кіровоградською єпархією єпископом Феодосієм, влітку 1948 року у місті Кіровограді було організовано пастирсько-богословські курси у два потоки: перший – у липні, другий – у вересні. Курсами завідував протоієрей Сергій Подільський, згодом – єпископ Кіровоградський та Миколаївський. Богословські предмети на курсах викладали протоієреї Петро Тарановський, Оксентій Гончар, Микита Ольшанський, Леонід Затовський. Слухачами курсів були переважно священнослужителі Кіровоградської області.
Єпископ Феодосій керував єпархією плідно та успішно. Архієпископ Уманський Макарій, який відспівував 1980 року владику Феодосія, у своєму надгробному слові відзначив доброту, християнське терпіння, скромність і працьовитість ієрарха. Похований єпископ Феодосій на Святошинському цвинтарі у Києві.
Указом Святішого Патріарха та Священного Синоду від 21 жовтня 1949 року на Кіровоградську та Миколаївську кафедру було призначено Преосвященного Євстратія (Подільського), хіротонія якого відбулася у Києві 20 листопада. Хіротонію звершили Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Олексій, Екзарх України Митрополит Київський та Галицький Іоанн, єпископ Херсонський та Одеський Никон та єпископ Уманський Іларіон.
Діяльність єпископа Євстратія залишила глибокий слід у житті Кіровоградської єпархії. Владика Євстратій був родом з Кіровоградської області і всю свою пастирську діяльність провів на парафіях Кіровоградської єпархії, чудово знаючи всі нагальні проблеми регіону і парафіяльне життя, які вимагали негайного вирішення. Єпископ добре знав життя духовенства, вникав у турботи парафій і надавав їм суттєву допомогу у повсякденному церковному житті.
Указом Святішого Патріарха Алексія та Священного Синоду від 21 грудня 1951 року єпископ Сумський Іларіон та єпископ Кіровоградський Євстратій були переміщені один на місце іншого (ЖМП, 1952 р., № 1, стор. 12)
Діяльність єпископа Іларіона у Кіровоградській єпархії не була тривалою. Вже 16 листопада 1953 року Святішим Патріархом Олексієм та Священним Синодом єпископом Кіровоградським та Миколаївським був призначений намісник Почаївської Лаври архімандрит Інокентій (Леоферів), хіротонія якого в єпископський сан була здійснена у місті Києві (ЖМП, 15).
Служіння єпископа Інокентія успішно продовжувалося протягом п'яти років.
Владика Інокентій відвідував парафії, знайомився з життям і діяльністю духовенства, завжди давав глибокі та суттєві поради та настанови пастирям, був чуйним до прохань парафіян, висвячував нових священиків та дияконів.
Указом Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі Олексія і Священного Синоду від 28 серпня 1958 Преосвященний єпископ Кіровоградський Інокентій був призначений на Алма-Атинську кафедру (ЖМП, 1958, № 10, стор 8).
9 листопада 1958 року на Кіровоградську кафедру було призначено відомого місіонера на Далекому Сході, в'язня мордівських таборів та безстрашного борця з більшовизмом митрополита Нестора (Анісімова), який керував єпархією до листопада 1962 року.
Про митрополита Нестора у «Журналі Московської Патріархії» повідомляється, що він був учасником Всеросійського Собору в 1917-1918 р.р. та брав участь у виборах Патріарха (ЖМП, 1962 р., № 12).
Після смерті митрополита Нестора Священний Синод під Головуванням Святішого Патріарха Олексія на засіданні 16 листопада 1962 року вирішив перемістити на Кіровоградську кафедру єпископа Чернігівського Ігнатія (Демченка).
З 25 травня 1965 р. по травень 1977 р. на чолі Кіровоградсько-Миколаївської єпархії був Високопреосвященний архієпископ Боголеп (в миру Михайло Романович Анцух), який щиро опікувався ввіреною йому паствою протягом 12 років.
За цей час він заслужив нелицемірну любов та щиру повагу з боку кліру та пастви. Владика Боголеп не відмовляв нікому ні в чому. Для всіх він був відкритим, для кожного знаходилося в нього добре слово, мудра порада та настанова. Він щедро ділився з усіма, хто приходив до нього, теплом свого серця, і кожен ішов від нього втішеним та умиротвореним. Радянська влада, бачачи ревне архіпастирське служіння владики Боголепа, писала про нього, що він «належить до найбільш реакційних і фанатичних правлячих архієреїв» (уповноважений Ради у справах релігій при РМ УРСР по Миколаївській області В. А. Чуніхін). Очевидно, що така характеристика з боку богоборчої влади може свідчити лише про колосальну відданість Владики Боголепа своїй справі, про його самовідданість у справі служіння на благо Церкви Христової.
Через тяжку хворобу архієпископ Боголеп був змушений піти на спокій. Останній рік свого життя владика перебував у Свято-Успенському монастирі міста Одеси. Високопреосвященний Сергій, митрополит Одеський та Херсонський, неодноразово відвідував хворого владику Боголепа та мав із ним братнє спілкування.
16 травня 1978 року після тривалої та тяжкої хвороби, на 67-му році життя, архієпископ Боголеп тихо і мирно пішов у вічність.
У зв'язку з тим, що Високопреосвященний Сергій, митрополит Одеський і Херсонський, перебував у закордонному відрядженні, Святіший Патріарх Пімен благословив здійснити відспівування архіпастиря Преосвященному Севастіану, єпископу Кіровоградському і Миколаївському, який увечері того ж дня звершив літію за упокій.
18 травня о 8 годині ранку розпочалася заупокійна Божественна літургія, яку звершив Преосвященніший єпископ Севастіан у співслужінні кліриків Кіровоградської єпархії, монастирського та семінарського духовенства. Після чину поховання гроб з тілом архієпископа Боголепа був опущений в могилу на монастирському братському цвинтарі, розташованому в обителі неподалік Успенського храму.
З 25 жовтня 1977 року по 1 жовтня 1989 року Кіровоградсько-Миколаївську єпархію очолював Преосвященніший єпископ Севастіан. Єпископ Севастіан (у миру Симеон Якович Пилипчук).
Постановою Святішого Патріарха Пимена і Священного Синоду від 6 жовтня 1977 року архімандриту Севастіану визначено бути єпископом Кіровоградським і Миколаївським (ЖМП, 1978 р., № 1, стор 29-33). Хіротонія відбулася у Володимирському кафедральному соборі міста Києва 16 жовтня 1977 року.
Під керівництвом Преосвященнішого Севастіана було відреставровано Кіровоградський кафедральний собор на честь Різдва Пресвятої Богородиці, а також багато храмів у парафіях єпархії.
Владику Севастіана знали як ревного служителя Церкви Христової, палкого та невтомного молитовника, проповідника, доброго духовного наставника та старця, великого захисника православної віри. Владика Севастіан невтомно духовно опікувався паством довіреної йому єпархії протягом 12 років.
3 лютого 1992 року, на спокої у місті Умань Черкаської області, після нетривалої хвороби на 78 році життя Преосвященніший єпископ Севастіан мирно відійшов до Господа.
З 1 жовтня 1989 року по 5 листопада 1998 року Кіровоградську кафедру очолював Високопреосвященний архієпископ Василій (у миру Всеволод Степанович Васильцев).
Відповідно до рішення Священного Синоду від 20 червня 1992 року Кіровоградсько-Миколаївська єпархія була поділена на Кіровоградсько-Новомиргородську та Миколаївсько-Вознесенську єпархії. Миколаївсько-Вознесенською єпархією тимчасово (до 25 серпня 1992 року) керував єпископ Кіровоградський та Новомиргородський Василій, а потім її очолив Преосвященний Варфоломій, єпископ Луцько-Волинської єпархії.
28 липня 1994 року під час святкової Божественної літургії у Свято-Покровському жіночому монастирі м. Києва Блаженнішим Володимиром, Митрополитом Київським та всієї України єпископ Василь був зведений у сан архієпископа.
Згідно з постановою Священного Синоду УПЦ від 27 грудня 1994 року (Журнал № 30) під Головуванням Блаженнішого Володимира, титул архієреїв Кіровоградської єпархії було змінено на «Кіровоградський та Олександрійський».
5 листопада 1998 року Владику Василія за станом здоров'я Священним Синодом було почислено за штат.
21 листопада 1998 року після тяжкої хвороби, на 71 році життя архієпископ Василь тихо та мирно спочив у Господі. Згідно із заповітом, покійного архіпастиря поховали на території Спасо-Преображенського собору м. Кіровограда.
Протягом усього життя Владика Василь плідно працював на Божу славу, і де б він не служив, він незмінно залишав про себе добру славу. Але найбільше його організаторські та проповідницькі здібності йому вдалося реалізувати у Кіровоградсько-Миколаївській єпархії, якою він керував 9 років.
Постановою Священного Синоду УПЦ від 29 липня 1998 року (Журнал № 42) під Головуванням Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського та всієї України, єпископом Світловодським, вікарієм Кіровоградської єпархії призначено Єпископа Пантелеїмона (у миру Павел Михайлович Романовський).
Відповідно до постанови Священного Синоду від 5 листопада 1998 року (ЖМП, 1998, № 55) єпископ Пантелеїмон (Романовський) призначений керуючим Кіровоградською єпархією з титулом Кіровоградський та Олександрійський.
 
Кіровоградська єпархія у новітній час
27 липня 2007 р. рішенням Священного Синоду УПЦ Кіровоградська область поділена на дві самостійні єпархії. Єпархіальним архієреям присвоєно титули «Кіровоградський та Новоархангельський», а також «Олександрійський та Світловодський». Трохи пізніше 14 листопада того ж року Священний Синод УПЦ задовольнив рапорт єпископа Кіровоградського та Новоархангельського Пантелеїмон про зміну титулу правлячих архієреїв Кіровоградської єпархії на «Кіровоградський та Новомиргородський».
Новий розквіт єпархіального та парафіяльного життя ознаменувався призначенням Священного Синоду УПЦ від 10 лютого 2011 року на давню та славну Кіровоградську кафедру Його Преосвященства, Преосвященнішого єпископа (нині митрополита) Іоасафа, який раніше займав Новокаховську кафедру. З цього моменту церковна життєдіяльність єпархії стрімко розвивається у всіх напрямках, що веде до збільшення авторитету Церкви, відродження духовних традицій, оздоровлення морального стану регіону та утвердження високих християнських цінностей у суспільстві.
15 лютого 2011 р., у свято Стрітення Господнього, духовенство та віруючі Кіровоградської єпархії УПЦ зібралися у Кафедральному соборі Різдва Пресвятої Богородиці для того, щоб зустріти свого нового архіпастиря.
 
Будівництво та відновлення адміністративних будівель.
Незабаром після прибуття на кафедру з благословення Владики Іоасафа на території Кафедрального собору, за підтримки обласної державної адміністрації та представників бізнесу розпочалося спорудження нової будівлі Єпархіального управління. У 2014 році будівництво було завершено і красива адміністративна будівля почала функціонувати. Стара будівля єпархії, яка була в критичному стані, також підлягала ремонту. Водночас проведено капітальний ремонт просфорні, а трохи пізніше соборної трапезної, які розміщені в архітектурному комплексі дзвіниці Кафедрального собору. Старанням Правлячого архієрея преобразилась і сама дзвіниця, відреставровано зовнішній фасад, перекрито і зміцнено купол, ремонту підлягали і внутрішні приміщення споруди.
 
Перший Єлисаветградський святий – блаженний старець Даниїл.
Однією з найважливіших подій у духовному житті єпархії є канонізація першого в історії міста Єлисаветграда святого – блаженного старця Данила Єлисаветградського. Рішенням від 25 квітня 2013 року Священний Синод Української Православної Церкви зарахував до лику святих подвижника благочестя Христа заради юродивого старця Даниїла. 17 вересня 2013 р. у Кафедральному соборі Різдва Пресвятої Богородиці відбулися урочистості, пов'язані з Днем ангела Його Високопреосвященства, архієпископа Кіровоградського та Новомиргородського Іоасафа. Саме цей день став для віруючих міста та області сповненим великої радості на честь прославлення свого молитовника та ходатая перед Богом. Ця унікальна подія назавжди залишиться у пам'яті Єлисаветградського краю як справжній символ духовної єдності та торжества Православꞌя.
 
Вирішення назрілих проблем.
За словами самого Владики Іоасафа, при ознайомленні зі ситуацією, що склалася в єпархії, він зіткнувся з кількома серйозними проблемами. Це і вкрай мала кількість храмів у самому обласному центрі, брак типових храмів у деяких районних центрах та поселеннях, недостатня активність духовенства у церковно-парафіяльній діяльності, а також низький рівень авторитету Церкви серед мешканців регіону. Найважливішим рішенням у подоланні складнощів стали ініціативи Правлячого архієрея у сфері будівництва храмів. За час перебування архієпископа Іоасафа на Кіровоградській кафедрі, лише у самому обласному центрі освячено 5 типових храмів, 1 храм при Вищому навчальному закладі та освячення величного собору при Свято-Вознесенському Єлисаветинському чоловічому монастирі. Багато храмів освячено і по всій єпархії, ряд знаходяться на завершальній стадії будівництва і готуються до освячення.
 
Церковний спів.
Варто зазначити, що митрополит Іоасаф є глибоким поціновувачем співочого богослужбового мистецтва і активно сприяє зародженню та розвитку високопрофесійних хорових колективів. За час свого перебування на Кіровоградській кафедрі Владика багато постарався, щоби у всіх храмах міста співали гарно. В наш час у кожному храмі обласного центру можна насолодитись злагодженим співом церковного хору, що сприяє молитовній атмосфері за богослужінням. Колективи беруть участь у спільних святкових концертах Кіровоградської єпархії.
У Кафедральному соборі Різдва Пресвятої Богородиці Владика Іоасаф зібрав професійний хор священнослужителів, які активно займалися співочою діяльністю у духовній школі. Частина зі священиків має вищу музичну освіту. До репертуару хору входять і класичні церковні богослужбові твори, так і надбання сучасних композиторів. Хор виконує багато духовних піснеспівів та народних пісень, з якими беруть участь у культурних подіях міста та області.
А особливим дітищем Владики Іоасафа є, безперечно, архієрейський хор Кафедрального собору Різдва Пресвятої Богородиці. Хор було створено у 1988 р., з благословення Преосвященнішого єпископа Кіровоградського та Миколаївського Севастіана, до дня святкування 1000-річчя хрещення Русі. У його складі було 30 осіб із парафіян та вчителів музичного училища. Період із 1998 по 2011 р. є нелегким у житті хорового колективу. За цей час кількість співаків скоротилася до 10 людей. З приходом на Кіровоградську кафедру Високопреосвященнішого архієпископа Іоасафа діяльність хору інтенсивно розвивається та покращується. На сьогоднішній день архієрейський хор досяг колишньої слави. Запрошено студентів та викладачів музично-педагогічного університету та музичного училища. Величезний, різноманітний репертуар та гарний спів є запорукою успішності та розвитку. Особливого розквіту архієрейський хор досяг під керівництвом Якименко Людмили Сергіївни, яка здружила колектив та вдихнула нове творче життя. Всіх зближує духовна однодумність та любов до краси православного богослужіння.
 
Архіпастирські візити.
Його Високопреосвященство митрополит Кіровоградський та Новомиргородський Іоасаф особливим чином здійснює свої архіпастирські візити по різних благочинних округах єпархії. За традицією, що склалася, під час одного архієрейського виїзду Владика відвідує цілу низку парафіяльних храмів, де зустрічається з паствою і знайомиться зі станом церковних справ на приході, а також відвідує місця будівництва нових храмів і надає своє благословення на продовження праці. У супровід Правлячого архієрея постійно входить склад хору священнослужителів Кафедрального собору. Урочисті богослужіння і ревні проповіді архіпастиря завжди залишають у серцях віруючих глибокий відбиток вражень, зміцнюють віру і надихають священиків і парафіян на творення на благо розвитку духовності приходу, а також спонукають за словом апостола Павла з особливим усердям здійснювати своє спасіння (Фил. 2:12).
 
Будівництво та відродження храмів з єпархії
Окремо варто розповісти про ініціативи Високопреосвященнішого митрополита Іоасафа з будівництва багатьох храмів у районних центрах та парафіях, які згодом мають стати не лише місцем молитви, а й центрами духовної просвіти, місіонерства та соціальної роботи. Це має першорядне значення у найважливішій справі залучення жителів нашого регіону до глибокої та невичерпної православної традиції.
 
Кадрові рішення у справі розвитку церковного життя єпархії.
На особливу увагу заслуговує кадрова політика митрополита Іоасафа. Владика, будучи багато років спочатку студентом, а згодом викладачем духовної школи, назавжди залишився вірним принципу важливості високого рівня освіти кліриків єпархії. Декілька десятків священиків за невідповідність поставленим критеріям і за неблагонадійне несення своїх обов'язків було пораховано за штат єпархії. За час свого перебування на кафедрі архієпископ Іоасаф запросив близько 70 священнослужителів – випускників різних духовних шкіл Української Православної Церкви, багато з яких були свого часу його учнями. По мірі відкриття нових храмів (особливо в обласному центрі) та розширення кліру, зꞌявляється необхідність збільшення кількості духовенства. Тому Правлячий архієрей здійснює візити до семінарії з метою поповнення своєї єпархії гідними кадрами. Деякі нинішні викладачі різних духовних освітніх закладів, а колись вихованці Владики, з радістю намагаються йому радити та сприяти у цій добрій справі.
Якісне зростання рівня підготовки та кількісне збільшення священнослужителів Кіровоградської єпархії спричиняє і стрімкий розвиток усіх сфер єпархіального життя. З метою збільшення плідності різних векторів церковного служіння з благословення Високопреосвященнішого митрополита Іоасафа було започатковано низку єпархіальних відділів і комісій, призначено їхніх керівників і співробітників. В наш час кожен відділ є потужним організатором роботи, що відповідає своєму напрямку і координує діяльність священнослужителів та їх помічників.
 
На закінчення.
Історія Православ'я на Єлисаветградській землі багата на різноманітні події, тому має стати для всіх нас джерелом духовної та житейської мудрості. На даний час в історії Кіровоградської єпархії розпочався новий період, новий етап її розквіту, що вже дає реальні плоди у вдосконаленні духовного життя краю. В різних напрямках служіння Церкви піднялося на високий рівень і наповнилося новим змістом. Ми віримо в те, що в історії Єлисаветградської єпархії буде ще чимало славних сторінок, бо ми знаємо, що Господь, за Своєю правдивою обітницею, ніколи не залишає Церкву (Мф. 28:20), яку Він набув Своєю чесною кров'ю (Дії 20). :28).
 
Новий Правлячий архієрей Владика Микола (Поштовий)
27 листопада 2022 р. назавжди залишиться у серцях священиків та віруючих Кіровоградської єпархії Української Православної Церкви днем памꞌятним та знаменним. Цього дня у Кафедральному соборі Різдва Пресвятої Богородиці відбулася Божественна літургія, яку очолив вікарій Київської Митрополії Української Православної Церкви Високопреосвященніший Іоасафа, митрополит Васильківський. Владиці Іоасафу співслужили призначений Правлячий архієрей Кіровоградської єпархії Високопреосвященніший Миколай архієпископ Кіровоградський та Новомиргородський, священнослужителі Кафедрального собору та духовенство єпархії.
За богослужінням молилися за мир в Україні.
Після закінчення Літургії древній храм поринув у особливу духовну атмосферу, адже віруючі, не стримуючи потоки своїх сліз, слухали прощальну проповідь свого колишнього архіпастиря Високопреосвященнішого митрополита Іоасафа. У своєму слові Владика Іоасаф, на прикладі Євангельської розповіді про милосердного самарянина, що читався за богослужінням цього Недільного дня, ще раз закликав паству бути добрими, щиросердними, милостивими і люблячими один до одного; стояти непохитно у вірі та вірності Церкви; бути стійкими у молитвах та християнських подвигах. Архієрей подякував духовенству за всі труди, висловив подяку хору, причту церковному та всім віруючим за молитви та спільну працю на благо Святої Церкви, а також щиро вибачився за свої гріхи, які він, як людина, міг здійснити під час свого архіпастирського служіння. Потім Владика Іоасаф зачитав Указ Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія про рішення Священного Синоду Української Православної Церкви про призначення нового Управляючого Кіровоградською єпархією – архієпископа Кіровоградського та Новомиргородського Миколая, якого й представив усім присутнім. На молитовну памꞌять про подію митрополит Іоасаф вручив Правлячому архієрею дикірій та трикірій.
У свою чергу Владика Микола подякував митрополиту Іоасафу за теплі слова підтримки та братерські побажання на ниві служіння серед Єлисаветградських архіпастирів, а також розкрив для віруючих сутність архіпастирського служіння як батьківства.
Наприкінці богослужіння митрополит Іоасаф востаннє благословив свою паству, проливаючи сльози вдячності за всіх людей, яких Господь послав за ці роки святительського служіння.